4.
Чом не заплакатu-б мени?
Од сли̂з-бu стало може легше!
Не так душа пеклась в огни,
Не так-бu тлило бидне сердце!
Извисно, де огонь горuть,
То там и росu опадають;
В кого-ж душа вконець болuть,
В того и сльозu вuсuхають.
О Боже ми̂й, о Боже ми̂й!
Чи я ди̂ждусь ки̂нця недугу?
Ох вuдно прuйдеться мени
Нестu на небо мою тугу,
И там пред Богом розказать
Мою любов, земнии скорби,
И язвu сердця показать,
А в язвах кров и чuсти сльозu.
И вирю я, що там мене
Нихто безумнuм не назве,
Нихто, нихто не посмиється
З моих скорбей, печалей сердця.
И так любов мою земну
Я за могuлу понесу,
Не як той грих, як правду тую,
Угодну Богу и святую....
Но я боюсь отсе сказать:
Колu-ж и там з любовью мукu
Не знають як и тут розлукu,
То страшно жuть и уми̂рать!..
