Задивлений у небо України
13
Безперечним є те, що за час навчання в університеті М. Петренко увійшов до гуртка літераторів, що існував у Харкові (за виразом А. Шамрая — «харківська школа романтиків», хоча в строгому значенні слова ця творча співдружність аматорів літературної творчості «школою» навряд чи може бути названа).
М. Костомаров, ведучи мову про період приблизно літа-осені 1841 р., часу свого повороту до Харкова, в університет, де уже розглядалася його перша (втім, відхилена) дисертація, згадує: «В это время я сблизился с целым кружком молодых людей, так же, как и я, преданных идее возрождения малорусского языка и литературы...». З числа цих людей автор спогадів поіменно називає О. Корсуна, М. Петренка, Я. Щоголева, П. Кореницького, П. Писаревського. Про М. Петренка в «Автобиографии» Костомарова зокрема зазначено: «Петренко, бедный студент, уроженец изюмского уезда, молодой человек меланхолического характера, в своих стихах всегда почти обращавшийся к месту своей родины, к своим семейным отношениям» ([29], С. 109). Далі Костомаров веде мову про задум О. Корсуна видати малоросійський збірник (що й було реалізовано у вигляді альманаху «Сніп» 1841 р.) та про приїзд у Харків (з Москви) I. Бецького — літератора, культурного діяча, що відзначився трохи далі організацією в Харкові ще одного помітного українського видання — альманаху «Молодик». Таким було оточення М. Петренка на початку 40-х років. Слід зазначити його участь і у «Снопі» О. Корсуна, і у 2-ій частині «Молодика на 1843 год», де були зібрані зразки україномовної творчості харків’ян та близьких до їх товариства.
Не зайве навести іще одну — хай і опосередковану — згадку про М. Петренка цієї доби. У 1891 р. в редакцію журналу «Киевская Старина» відомий український поет П. Грабовський надіслав (уже із заслання, із Сибіру, уже як результат відкопаних у пам’яті згадок про зустрічі часів перебування в Україні) замітку «Несколько слов об украинском писателе Порфирии Кореницком» (замітку того
