Ще попався вражим ляхам
При лихій годині,
У ту пору, в ту годину,
Як Буш руйнували;
Відтіль взяли, сердешного,
З грізними синами.
Ллються сльози з очей смутних,
Як дощик той з хмари;
Лились довго, виливались,
Потім перестали!
3
Не вій, вітре, не вій, буйний,
На самарські лози,
Лучче повій на Грициху
Та звій з очей сльози, —
Та звій в Самар, нехай плинуть
В море за водою,
Щоб сліз дарма не тратила
Вона за дочкою.
Одпустила її з братом
В далеку дорогу,
Аж на Донець в Святі Гори,
Помолиться Богу;
І жде її, не діждеться,
А матері мука;
Чи хто стукне, чи хто грякне,
Так серце й застука.
«О, крий, Боже, голубоньку
В дорозі від лиха…»
Та й здихнула тяжко, важко
По дочці Грициха;
Бо скучно їй, одна дома,
Ні з ким розмовляти
|