Сторінка:Mukhailo Petrenko Zhittja i tvorchist.pdf/143

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Зi збiрки «Українськi поети-романтики»



4

Чом не заплакати б мені?
Од сліз би стало, може, легше!
Не так душа пеклась в огні,
Не так би тліло бідне серце!
Ізвісно, де огонь горить,
То там і роси опадають;
В кого ж душа вконець болить,
В того і сльози висихають.
О Боже мій, о Боже мій!
Чи я діждусь кінця недугу?
Ох, видно, прийдеться мені
Нести на небо мою тугу,
І там пред Богом розказать
Мою любов, земнії скорбі,
І язви серця показать,
А в язвах — кров і чисті сльози.
І вірю я, що там мене
Ніхто безумним не назве,
Ніхто, ніхто не посміється
З моїх скорбей, печалей серця.
І так любов мою земну
Я за могилу понесу
Не як той гріх, як правду тую,
Угодну Богу і святую...
Но я боюсь отсе сказать:
Коли ж і там з любов’ю муки
Не знають, як і тут, розлуки,
То страшно жить і умирать!