Сторінка:Mukhailo Petrenko Zhittja i tvorchist.pdf/147

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Зi збiрки «Українськi поети-романтики»

147



Не потура на се козак[1]
І на коня мерщій сідає,
Сказав: «Прощай!» — й чиркнув він так,
Як вітер по полю літає...
Минув Донець, минув Торець
І степ’ю скаче по Самарі...
В пилі увесь, буцімто в хмарі,
Летить по Польщі молодець...
Мов вихор той, летить та й дума:
Чи мила жде його, чи ні;
Чи весело живе, чи рюма,
А може, спить давно в землі;
Вік, може, гірко коротає;
Що день пройшов, що ніч пройде —
Вона сього від сліз не знає...
Мене зове, мене все жде!
«Ой, вітре-вітре! Ти бистріш
Лети ж до милої скоріш:
Скажи ти їй, нехай не плаче!
Скажи, що милий близько скаче...[2]
А ти, мій коню, як скоріш
Мене до милої примчиш,
Тобі за те я гарну збрую
В татар здобуду, золотую!..»


  1. У виданні 1968 року: «Не потура козак на се». Виправлено відповідно оригіналу ([1], С. 180).
  2. Цей рядок пропущено у виданні 1987 року.