Нигде безъ мылого я миста ненайду:
У хати ничь, на двори жарко,
Туды пиду, сюды прійду,
Ёго нема, — чогось-то жалко.
Не знаю, що сама роблю,
То те вхоплю, друге вхоплю,
Глядышь, усе летыть додолу.
Чи скоро мылый мій приjдешъ ты додому?
Прилынь, прилынь. Боюсь зъ ума зійду.
Я цилый день дурна хожу;
Що коло мене есть нечую и небачу;
Атилько чую те, якь плачу,
И те, якъ серденько болыть.
О Боже мій! де горе се взялося?
Ще молода, на свити не жила,
А вже воно, мовъ та змія,
Такъ дуже въ серденько впылося.
Охъ! знаю я, чого терплю,
Чого болыть душа и свитъ темніе.
Мени ще грихъ, ще лита молодые,
О Господы просты! а я уже люблю.
Люблю и мучусь безъ кинця,
Несу велыкій страхъ и горе,
Спасы мене велыкій Боже!
Молытыся немае сылы.
Оттакъ у вочахъ и стоить,
О Боже мій! душа болыть.....
Ану-лышинь пригну колины.
