|
Галя.
Колы бъ такъ научилась?
Тiотка.
Ты попросы сусиду нашу;
Вона бъ тебе молитця поучила.
Якъ каже людъ, незнае очинашу,—
А якъ почне молытыся вона,
Та все чита, та все чита,
Та знай-соби поклоны гате;
Уморитця, — ажъ питъ пройме
А куряву жъ таку зибье;
Що хочь тикай мерщи изъ хаты!
И всежъ-то просыть женыха;
Та не абы тоби якого, —
Хорошого та молодого;
Щобъ винъ соби красывый бувъ,
Та щобъ горилочки не дувъ,
Щобъ бувъ соби высокій не маленкій;
Чорнявый, мавъ бы довгій усъ
И паренёкъ таки ловкенькій.
Галя.
Вона вже дивка хочь куды,
Jй може треба женыхивъ;
А я ще молода, — сего неразумію.
Про хлопцивъ я и думаты невмію.
Тiотка.
О Боже мій! дивчата вси таки,
Черныци зъ виду вы, и трохи не святи;
Но знаю вовка я по шерсти,....
Я дивкою сама була,
Вы хлопцивъ любыте до смерты
Вси, безъ разбору, — якъ одна;
|
