Сторінка:Mukhailo Petrenko Zhittja i tvorchist.pdf/162

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

162

Михайло Петренко. Життя і творчість



Бо знаю счастья не найду,
А лыха певно що добуду.
Къ тому жъ итты яка нужда,
Хиба я бидна, чи невольна?
Я, слава Богу, всимъ довольна.
Мого наслидья и добра
Мени до смерты певно стане.
Що въ тимъ печали и нужды,
Що такъ краса моя завьяне;
Затежъ нихто моій косы,
Небуде пальцямы чесаты;
Затежъ нихто моій красы
Ногами недожде топтаты.

Тiотка.

Нехочить замижъ бачь итты!
Чи видано се сумозбрисътво?[1]
О лыцемирне все дивотство!
За се ихъ Господы просты,
Що навпротивъ себе говорять;
А якъ пошлеть Богъ старостивъ, —
Дивчата ти, та бачъ не ти;
Тоди спасыби имъ не спорять,
А кажуть: „ну лышинь скорише
Чепляйте мамо рушныки“.
Кумедни дуже си дивки!

Галя.

Того кумедни, що дурни,
Я бъ старостамъ гарбузъ печеный
Пидставыла бъ, якъ разъ пидъ нисъ[2]


  1. У рукопису цим рядком замінено закреслений рядок «Филозопія, филозопство!».
  2. У рукопису це слово можна прочитати і як «писъ» (можливо, форма слова «писок»), і як «нисъ». Вигляд перших літер у словах «пидъ нисъ» тотожний, але схоже виглядає і літера «н» у словах «нихто», «чорни».