Сторінка:Mukhailo Petrenko Zhittja i tvorchist.pdf/164

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

164

Михайло Петренко. Життя і творчість



Хочабъ орда мене взяла;
А я, якъ здумаю розтатысь зъ вами,
Такъ изальюсь горючими слизами,
И цилый день, мовъ та дурна.

Тіотка.

Та ты сіӧгодни, щось чудненька!
Неначе, Галю, ты маленка, —
Бо плещешъ бознащо таке.
Що я кажу и дядько скаже те,
Що викъ тоби у дивкахъ не сидиты,
И що тоби таки пора,
И до чужого вже двора.

Галя.

Ну що вы будете робыты,
Колы по вашому та замижъ я пиду;
Ну хто васъ стане такъ любыты,
Якъ я васъ тіӧтушка люблю?
Хто вамъ, колы мене нестане,
Росчеше голову, повьяже?
Съ кимъ дядько буде шуткувать?
А васъ хто стане утишать,
Брехавши зъ ранку до пивночи?
Або пидъ вечеръ — по весни,
Хто буде вамъ спивать писни,
Про чорни бровы, кари очи?
Безщасна доленька моя!
Настане осинь, тамъ зима,
Завыютъ витры, вдарять вьюги,
И вамъ безъ мене скучно буде;
И вы заплачите не разъ
Згадавши бидну вашу Галю.
И отъ забудытесь пидъ часъ,
Що я живу въ чужому краю,