Галя
Коли б так научилась?
Тітка
Ти попроси сусіду нашу;
Вона б тебе молиться поучила.
Як каже люд, не знає отченашу[1], —
А як почне молитися вона,
Та все чита, та все чита,
Та знай собі поклони гате;
Умориться, — аж піт пройме
А куряву ж таку зіб’є,
Що хоч тікай мерщій із хати!
І всеж-то просить жениха;
Та не аби тобі якого, —
Хорошого та молодого;
Щоб він собі красивий був,
Та щоб горілочки не дув,
Щоб був собі високий, не маленький;
Чорнявий, мав би довгий вус
І пареньок таки ловкенький.
Галя
Вона вже дівка хоч куди,
Їй, може, треба женихів;
А я ще молода, — сього не розумію.
Про хлопців я і думати не вмію.
Тітка
О Боже мій! дівчата всі такі,
Черниці з виду ви і трохи не святі;
Но знаю вовка я по шерсті...
Я дівкою сама була,
Ви хлопців любите до смерті
