Сторінка:Mukhailo Petrenko Zhittja i tvorchist.pdf/187

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

Найда. Адаптація до сучасних мовних норм

187



І дівкою побачити у всій красі.
Сказать нельзя, як я тебе жаліла.
О! мати так не жалує дочку —
Жила и дихала тобою,
Не раз робилася малою,
Не раз ігралася з тобою на піску.
Бувало, ти чого смієшся —
І я, мов дурочка, сміюсь,
Заплачеш ти чого, сердешна, —
І я заплачу, зажурюсь.
Ось бачиш сі ліса і гори,
На них кохала я тебе;
І там перейняла ти у мене
Мої пісні, печаль і горе;
Там, там головоньку твою
Я всю кудрями завивала,
А ти за сю мою любов
Мене у ноги цілувала.
Чи думалось коли мені,
Кохаючи тебе без міри,
Що прийде врем’я те на ділі,
Що ти за всі мої труди,
Мою любов, моє коханьє
Заплатиш, бач, непослуханьєм?
Бодай сього удруге не дождать...
О! лучче з матір’ю твоєю
Мені б прикритися землею.

Галя

Хто вам сказав, що я вас не люблю,
Не слухаю? — не говоріть напрасно!
О! дайте рученьку до серденька прижму,
Чогось воно забилось страшно.
Не знаю, як вас і любить,
Ну дайте ніжку поцілую!
Чогось моя душа болить,