Бiографiчний нарис
203
наглядача). Це була поліцейська посада (згідно «Статуту благочинності» 1782 року, чиновника обирали на три роки), яка відповідала 12-му класові Табелі про ранги Російської імперії. Якщо чиновник мав до вступу до посади вищий класний чин, то він за ним зберігався.
У сім’ї Дмитра Iвановича народжувалося, принаймні, четверо дітей, що відомо зі сповідних розписів Воскресенської церкви м. Слов’янська:
- Катерина — 1790 р. н.;
- Микола — 1792 р. н.;
- Марія — 1794 р. н. (10 серпня, «восприемница» — Марфа П’ятирубльова);
- Григорій — 1799 р. н.
Також у документах ідеться про годованця Герасима, приблизно 1882 р. н.
За цими документами, Дмитро Iванович у 1800 році служив реєстратором. Саме в такій чиновницькій родині могло легко та природно виникнути бажання бачити свого нащадка людиною освіченою й гідним продовжувачем роду на державній службі. З чималою впевненістю можна вважати, що рішення Михайла про вступ до університету, і саме на юридичний факультет, не було випадковим.
З великою ймовірністю можна говорити, що знайдено записи також про прадіда Михайла Петренка. Ним міг бути військовий обиватель Iван Данилович Петренко (1722 р. н.). Певна інформація про нього є в сповідних розписах Воскресенської церкви Тору за 1776 рік.
