22
Михайло Петренко. Життя і творчість
пора...») — попередньо уже публіковані в «Снопі» та «Молодику» віршові твори, при цьому «Дивлюся на небо...», «По небу блакитнім очима блукаю...» та «Схилившись на руку...» були об’єднані у цикл, що одержав назву «Небо». Друкована в «ЮРЗ» добірка «Думи та співи», компонована та редагована, на наше переконання, за безпосередньої участі поета, подавала досить повне уявлення про теми, мотиви, ідеї, віршові прийоми творчості Петренка. Чи писав що поет після 1848 р. — досі невідомо.
Якщо окремими творами вважати кожен із віршів згаданих чотирьох циклів («Небо», «Слов’янськ», «Iван Кучерявий», «Недуг»), то відомий нині доробок поета складатимуть 25 творів (чи їх відносно закінчених фрагментів).
Публікації у «Снопі», «Молодику» та «ЮРЗ» зберегли у приступній для читача літературній українській скарбниці талановиту поезію М. Петренка, на що вона цілком заслуговує. Закарбована у творах особистість поета продовжила тривання й у формі усній, пісенній — уже у другій половині ХIХ ст. широко знаною в народі була пісня «Дивлюсь я на небо...», інші пісні, до словесного образу яких має стосунок той чи інший твір Петренка. Дещо корегуючи твердження дослідника, що «його книжки ходили по руках» (назва статті К. Шептія), можна з цілковитими підставами припускати ходження рукописних списків із творів Петренка[1].
Вагомою віхою в осмисленні й утвердженні належного значення творчої спадщини Петренка стала згадка про неї в «Очерках истории украинской литературы ХIХ столетия» М. Петрова (К., 1884). Автор цього дослідження дещо однобічно аргументує тезу про наслідування Петренком творчості М. Лермонтова, а також I. Козлова (аж це пізніше, у 1920-х роках, викликало супротивну реакцію — хоч і не зовсім слушну — в цілковитому запереченні такого впливу). «...При несомненном подражании Лермонтову поэзия Петренка отличается еще более грустным тоном,
- ↑ Cпосіб рукописного ширення літературних творів інтенсивно виявляв себе аж до початку ХХ ст.
