26
Михайло Петренко. Життя і творчість
розгортаючи загалом знайому (з фольклорних творів) ситуацію, намагається всіляко підсилити експресію почуття (наприклад, дещо на романсовий штиб — у другому вірші циклу «Недуг»: «Ой Боже мій, о Боже мій! / Де те серце діти? / Ох, прийдеться з таким серцем / На той світ забігти»), сміливо переносить типово романтичні мотиви (відомі з російської поезії) на український фольклорний матеріал, робить спробу перевести фольклорного героя у розряд питомих романтиків, зокрема у вірші «Ой біда мені, біда...», де випробовується ідея антропоморфного любовного ставлення до природи — герой збирається утікати від дівчат «далеко за гори», дарувати зіркам свої «чорні кудроньки» і похваляється: «В небо ясне я влюблюсь, / Мов в тую дівчину» (останній мотив розгорнуто уповні в циклі «Небо»; пор. із віршем В. Брюсова «Я люблю...», 1897, про який мова далі). Беручи навіть традиційні образи козака-бурлаки, милої, обливання сльозами тощо, Петренко намагається внести у твір бентежне романтичне почуття («Ой, мабути, мила твоя там витає, / Де сонечко ясне за гори сідає») — таємничих просторів, далечі, безмежжя.
Два твори М. Петренка (обидва, видається, незавершені) порушують історичну тематику — «Iван Кучерявий» та «Гей, Iване, пора...». Перший із них мав бути, очевидно, ліричною історичною баладою (чи, можливо, й поемою) з чітко відділеними один від одного, відносно закінченими в собі розділами: мати журиться за сина, за чоловіка, за дочку, кожне з яких перебуває далеко від рідного дому, та от — піднімається курява на шляху: можливо, хтось повертається (твір на цьому обірваний; чому його названо «Iван Кучерявий» — наразі невідомо, адже герой з таким іменем у тексті твору не заявлений; існує, щоправда, народна пісня «Кучерявий Iван», записана на початку ХХ ст. на Херсонщині[1], але її зміст, видається, стосунку до сюжету Петренкового
- ↑ Див.: Народні пісні з голосу Дніпрової Чайки та в її записах. — К., 1974. — С. 187–188.
