Задивлений у небо України
27
твору не має). Темою поеми (балади? циклу?), скоріше за все, мала бути участь давніх земляків поета, мешканців Донецького краю, у козацьких походах, історичних подіях середини XVII ст. Другий твір — баладного типу, сюжет його намічає сповнене пригод здобування героєм дівчини — нареченої із Правобережжя (у «Польщі»). Обидва твори багаті на топографічні реалії рідної для поета місцевості: Донець, Торець, Самара, Саур-могила.
Поезію Петренка не міг оминути у своєму дослідженні Д. Чижевський, котрий, щоправда, видається, не вчитався гаразд у твори поета, відтак оцінює їх загальною міркою. Вписуючи творчість Петренка у течію романтизму, дослідник усе ж більше, ніж романтизму, знаходить у творах поета риси сентименталізму. Судження дослідника не завжди справедливі: «Одноманітні образи і слова (сумую, плачу, стогне, смуток, туга, сльози, муки, горе) не підносять вірші Петренка над сентиментальні романси ... На жаль, у той час, як меланхолійна романтична поезія (очевидно, дослідник має на увазі поезію європейського чи російського романтизму. — М. Б.) вміла на тлі смутку й туги ставити загальнолюдські питання, філософствувати, виходячи з безнадійного песимізму, Петренко на це не спромігся» ([31], С. 386). Одначе візьмемо четвертий (останній) вірш циклу «Iван Кучерявий»: його зміст прямо суперечить присудам Чижевського. Поет переконливо змальовує хвилю втіхи і відради: «Не все гудуть буйні вітри, / Не все стогне море; / От так в серці після лиха / Не вік живе горе. / Настає свята година, / Та свята минута: / В тую пору не наляже / На серденько смута / I на душі тихо стане, / Як там під зірками; / Тоді, тоді невідоме / Щось робиться з нами!». У творі описано, власне, той момент, коли раптово з’являються перші ознаки, що дають підставу вийти із скорботи, полегшено зітхнути, як це стається із героїнею твору. Прикметно, що й цей, втішний, відрадний стан для поета також видається не поверховим, не простим, у ньому теж є своя таємниця («...Тоді, тоді невідоме / Щось робиться з нами!»).
