30
Михайло Петренко. Життя і творчість
від більш конкретного змалювання дійсності у Шевченка. Справді, з яскравою і соковитою конкретикою Шевченкового поетичного зображення поезія Петренка змагатися не може. Але це стосується не тільки одного Петренка — згадаймо доробок того ж таки О. Корсуна, М. Костомарова, П. Куліша — усі вони, не один лиш Петренко, можуть виглядати «загальниковими» на тлі Шевченка; очевидно, дослідником у цьому плані ніякої специфікації творчості Петренка не здійснено.
Заперечення може викликати і таке судження дослідника: мовляв, «у переборенні „котляревщини“ Петренко був послідовнішим, ніж Шевченко» ([34], С. 57). Що значить «котляревщина»? Це термін, свого часу винайдений П. Кулішем на означення творчості тих поетів, які хронологічно виступили в українській літературі після I. Котляревського (після надрукування перших трьох, а далі й чотирьох частин його «Енеїди») і які, як здавалося Кулішеві, нетворчо наслідують Котляревського у схилянні до грубої, зниженої лексики, до бурлеску в поетичному мовленні. Сьогодні, після здійснених протягом багатьох десятиліть досліджень літературного процесу першої половини ХIХ ст., встановлення характерних рис творчості, особливостей гумору того чи іншого письменника, котрого колись зараховували до гурту «котляревщини», — потреба у такому терміні відпала, він виглядає архаїкою.
Назвемо ми це «котляревщиною» чи якось інакше, але бурлескні, пов’язані із осміянням, глузуванням, елементи в поезії Шевченка — маємо на увазі насамперед його поему«комедію» «Сон», поему «Кавказ», цикл «Царі», вірші «Мені здається, я не знаю», «Дурні та гордії ми люди...», «Слава» тощо — виконують незамінну смислову роль, помітно розширюють діапазон поетичної емоції, вони пов’язані не із самодостатнім комікуванням, а з потребою виразно і яскраво донести думку про неприйняття того чи іншого явища. Читаємо у Шевченка (опис пам’ятника Петрові Першому): «... А на коні сидить охляп, / У свиті — не свиті, / I без
