36
Михайло Петренко. Життя і творчість
вичитати із рядків поезії Петренка, що змалювали вдивляння героя (юнака?) у розверсте небо.
Певна річ, у культурну свідомість на середину ХIХ ст. образ неба доходить, оповитий безліччю яскравих конотацій. У світових міфологіях і релігіях небо споконвіку осмислювалося як визначальний орієнтир світобудови, як топос, із яким пов’язані важливі (якщо не найважливіші) божественні історії. На велич неба неодноразово, хоч і лапідарно (як от у псалмі 18, стих 2), вказує Біблія. Втім, якщо брати ближче до типу тих мотивів, які знаходимо у вірші Петренка, то варто зазначити, що суб’єктивні інтонації у спогляданні й сприйнятті цієї надзвичайної природної реалії відчутно формуються десь починаючи із XVIII ст. — у творчості німецького поета Ф. Ґ. Клопштока, в ліриці угруповання «Sturm und Drang», у поемах Дж. Байрона, в «Королеві Маб» П. Б. Шеллі; у поезії російській серед віддалених попередників Петренкового вірша — два «Размышления о божием величестве» М. Ломоносова, «Лебедь» Г. Державіна, «Туча» О. Пушкіна... Як не згадати при цьому й відомий афористичний вислів I. Канта із його «Критики практичного розуму» (1788), у якому зоряне небо, поряд із внутрішнім моральним законом людини, названі найбільш чудуючими й вражаючими явищами. Отже, культурна свідомість Нового часу по-новому відкриває небо, звертає увагу на небо, звертає свій зір у небо...
А. Шамрай як на фольклорний зразок, який своєю усталеною символікою перегукується з першими рядками твору Петренка, вказує на пісню, що починається рядками «Ой коли б я мав та орловії крила, / Полетів би я, де дівчина мила...» ([20], С. 342). Не виключаючи знайомства Петренка з подібним зразком, все ж необхідно наголосити, що смисловий розмах вірша Петренка, а особливо його перших рядків, значно потужніший.
Петренку, як уже зазначалося при розгляді вірша «Думи мої...», безперечно, була відомою збірка Шевченка «Кобзар» 1840 р. У «Кобзарі» ж уміщено й вірш «Перебендя», у
