Задивлений у небо України
39
моя сторона»). Характеристикам внутрішнього світу цього героя можна знайти певні відповідники в українському пісенному фольклорі, у ранній сентиментальній та романтичній українській поезії (не забуваючи, що у творі Петренка ці характеристики висловлені із більшою експресією); коли ж порівнювати із творчістю поета, з якого узято епіграф при першопублікації, то небесносяжний порив Петренкового героя цілком можна співвіднести з настроями героїв лермонтовської поезії, — от тільки психологічним вимірам героя Петренка, можливо, не завадили б елементи (розуміється, не скопійовані, а сконструйовані відповідно питомо української ментальності) певної жорсткості, іронічної стосовно світу настроєності, викличної самостійності лермонтовських героїв.
Саме оцим психологічним мотивуванням задивленості героя в небо поет своєрідно «датує» вірш (як і весь цикл в цілому): якщо у перших рядках вірша переборюється конкретно-часова визначеність твору, то наведені подальші мотивування (душевна бездомність і неприкаяність героя, обтяжливість для нього земної дріб’язковості, мотив сирітства тощо) засвідчують себе як відповідний етап розвитку українського романтизму, вступаючи в перегук із творчістю В. Забіли, О. Корсуна (зразки якої широко представлено було в тому ж «Снопі»), почасти — О. Афанасьєва-Чужбинського та Т. Шевченка.
Можна згадати в цьому шерегу і А. Метлинського, проте не без деяких застережень. Свого часу авторитетна дослідниця поезії Г. К. Сидоренко писала: «Соціальні теми загалом не вабили М. Петренка. На відміну від В. Забіли (очевидно, авторка у цьому відношенні має на увазі декілька творів Забіли із викривально-соціальною тематикою. — М. Б.), його формували як поета зв’язки не з Шевченком і Глінкою, а з А. Метлинським, який опікував молодого поета, передавав йому свій романтично-меланхолійний смуток» ([25], С. 89). Можливо, зважаючи на діяльну участь упорядника «Южного русского зборника» А. Метлинського
