40
Михайло Петренко. Життя і творчість
у справі публікації практично всього поетичного доробку М. Петренка, авторка має слушність, припускаючи факт певного впливу Метлинського на Петренка. Разом з тим, уже цитований раніше уривок листа Метлинського до І. Срезневського засвідчує, що, принаймні на час публікації перших семи поезій Петренка у «Снопі», Метлинський навряд чи встиг здійснити якийсь вплив на поета; із листа скоріше можна зробити висновок, що той познайомився з уже написаними (без будь-якої консультації з ним) першими віршами Петренка, і що вони його здивували як вірші «поета істинного».
Навряд чи можна погодитися з дослідником у міркуванні, ніби в циклі «Небо» другий та третій вірші «лише варіюють, коментують перший» ([30], С. 13). На нашу ж думку, ці три вірші створюють цікаву самобутню побудову, продовжуючи та розвиваючи заявлену на початку тему.
Так, у першому з віршів циклу, окрім (про що уже була мова) яскраво описаного феномену вдивляння у небо, окреслено ті обставини життя героя, що спонукають його шукати розради у небі, мріяти про «крилля», на яких міг би сягнути «далеко за хмари, подальше од світу». У другому — «По небу блакитнім очима блукаю...» — з великою виразністю розкрито незрівнянний, натхненний стан злиття поетового «я» з безміром неба, розчинення — уявне, на грані реальності й марення — у ньому: «Душа моя в небі, як ніч, простяглася, / Глибоко, глибоко змією впилася, / І п’є не нап’ється і серцем й очами / Тій радості вволю, що вище над нами...». У першому варіанті, друкованому в альманасі «Сніп», один з цитованих рядків читався: «В високе роздольє змією впилася», — що доносить цікаву подробицю у поетовому конструюванні всесвіту: у безмежжі, в яке поринає душа героя, стають рівнозначними, рівнозамінними «висота» і «глибина»; самобутньо звучить порівняння душі із «ніччю», із усім обсягом цієї «ночі» («як ніч, простяглася»), що промовляє про їх цілковите злиття; на початку ж вірша, ще коли йдеться про денне небо, не
