Сторінка:Mukhailo Petrenko Zhittja i tvorchist.pdf/43

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Задивлений у небо України

43


художнього мислення поета, як багатократне варіативне повернення до одного й того ж предмета, своєрідна синхронічна циклічність викладу чи, у музичних термінах, лірична «фуга», ширше культивування якої українською поезією має місце значно пізніше — у XX столітті (П. Тичина, В. Барка).

Обираючи для опису, як у згаданих двох циклах, «важкі» об’єкти і досягаючи тут виразності почуття, М. Петренко не постає в інших творах як майстер пейзажу, портрета, взагалі точного відтворення довкілля. Поза панорамним зображенням неба (зорі, сонце, місяць) поет не ставить перед собою завдання досягти у своїх сюжетах високого рівня змалювання зовнішньої предметності і не вступає в цій сфері у змагання із попередниками й сучасниками, найпомітнішими серед яких (у цьому відношенні) є Л. Боровиковський, А. Метлинський, О. Афанасьєв-Чужбинський, автор бурлескної поеми «Вечерниці» П. Кореницький (не мовлячи вже про Т. Шевченка, котрий виходить на якісно інший, новий рівень поетичної предметності). Проте аж ніяк неможливо погодитися з тезою Ю. Шереха-Шевельова про «загальниковість» поетичного стилю Петренка. Переживання героя його лірики супроводжують, хай невиразні, пейзажні описи («Слов’янськ», «Небо»), елементи ескізної зримості присутні в умовній, гаданій дії («Коли б мені крилля, орлячі ті крилля, / Я б землю покинув, і на новосілля / Орлом бистрокрилим у небо польнув, / І в хмарах навіки од світу втонув!»), здійснюється рух у напрямку розгортання, переважно в акті матеріалізації, метафори та порівняння («І сліз сирітських вилить стільки, / Щоб аж втопить могилоньку твою»), нарешті, окремі описи душевних станів, переважно романтичного характеру, засвідчують орієнтованість поета на конкретність та психологічну точність (наприклад, четвертий розділ балади «Іван Кучерявий»).

Водночас поетичне мовлення Петренка відбиває й більш інтенсивне тяжіння до впровадження також абстрактних образів-понять (можливо, саме ця обставина й інспірує думку про «загальниковість» його стилю) — але таке тяжіння