Сторінка:Mukhailo Petrenko Zhittja i tvorchist.pdf/47

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Задивлений у небо України

47


«гріха», поет досягає високого рівня щирості, ясного усвідомлення колізійності сфери міжіндивідуальних взаємин і, зрештою, завдяки цьому подає переконливе етичне виправдання своєму почуттю, що залишилося без відповіді.

Основою поетичного доробку М. Петренка, яка й визначає його місце в українській поезії, є медитативно-розмислова лірика, майже виключно зосереджена на внутрішніх станах ліричного «я». Поза окремими випадками слідування за літературними й фольклорними зразками поет намагався, в міру своїх можливостей, здійснити самобутньо-індивідуальне проникнення у внутрішній світ особистості, зокрема в момент її позасвітніх поривань, що їх, зважаючи на літературну добу, можна йменувати романтичними. Настрої туги, невтоленності, відчуженості від світу, трансценденція героя поза межі емпіричної дійсності — ознаки романтизму психологічного, тобто романтизму у вужчому й найбільш точному значенні слова.

Співдіючи в ряді випадків із фольклорною образністю, з типовими романсовими мотивами, поетичне мислення Петренка у відтворенні глибоких, небуденних переживань відзначається водночас індивідуалізованою концептуальністю та стильовою ускладненістю.

Можна, разом з тим, спостерегти цікавий феномен, який полягає в тому, що ряд Петренкових творів цього «ускладненого» регістру (одначе не всі) знайшли відгук у народній пісенності.

Безперечно, далеким від спрощеності виступає вірш «Дивлюся на небо...». I все ж основна думка цього твору, як виявилося, цілком відповідала умонастрою широких верств люду, що могли з цим текстом познайомитися. Вірш Петренка уже наприкінці ХIХ ст. фіксується у різних співаниках і збірках як народна пісня — пісня літературного походження. Певна річ, пісня «Дивлюся на небо...» видається дещо відмінною від типових народних пісень, створених у XVII–XVIII ст., але слід враховувати і культурну еволюцію носія фольклору у ХIХ ст., важливою рисою чого стало