Сторінка:Mukhailo Petrenko Zhittja i tvorchist.pdf/57

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Задивлений у небо України

57


мов та княгиня, / Но, Боже мій! яка судьбина / Тебе на світі жде? / Ти все журлива та журлива, / Ти чуєш лихо на себе. / Боюсь, боюсь, ти будеш нещаслива!» — де один за одним ідуть рядки, що містять відповідно 4, 4, 3, 4, 4, 5 стоп (а ще можна згадати уже цитований рядок «О Господи прости! а я уже люблю», де міститься 6 стоп, також — відповідь Галі щодо жениха — «Мені його не треба» — що вкладається у рядок із 3 стоп). Варте уваги, що таким самим нерівностопним ямбом написано один з кращих поетичних творів Петренка — останній вірш циклу «Слов’янськ» («Далеко од родини...»).

Літературна майстерність Петренка захоплює у свій обсяг і сферу римування, для поетичного вислову сферу немаловажну. Привабливості, навіть якогось елементу музичності мовленню цієї п’єси додає нежорстке поводження автора з римою: йдеться про велику кількість закінчень віршових рядків, перегук між якими можна кваліфікувати як неповну, так звану «неточну» риму («вона» — «чита», «телятко» — «жалко», «бо́льні» — «сьогодні» тощо); уже перші (після наведеної на початку народної пісні) рядки твору виявляють такий нестандартний творчий підхід поета («Ой Боже, Боже милости́вий! / Як довго милого із хутора нема, / Чого там бариться міг голуб сизий, / Давним-давно приїхати пора»): віршові рядки, закінчуючись, окликають один одного переважно своїми голосівками, деякі з рядків, як видається, залишаються взагалі не заримованими — і це, разом із різностопністю рядків, створює враження легкої, ненав’язливої, незарегульованої течії поетичного викладу, а в окремих випадках — і додаткової загадковості змісту твору. Тут уже не можемо говорити про досвід російської поезії, який би міг перейняти Петренко, — у російській поезії такі експерименти ще не розпочиналися, — явище неточної рими вже було широко знане із української народної пісенності; культивування цього, у строгіших параметрах, має місце у поезії Т. Шевченка; отже, творчість М. Петренка як поета на цій ділянці, після Шевченка, найбільш чутливого,