Сторінка:Mukhailo Petrenko Zhittja i tvorchist.pdf/62

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

62

Михайло Петренко. Життя і творчість


и́, ı̂ звучить як «і»: ди́ти (в іншому місці — ди́ты) /діти/, моı̂й души́ недови́дома /моїй душі недовідома/, мı̂й сири́тській сли́дъ /мій сирітський слід/, ки́стки би́ли́ли /кістки біліли/;

і вживано непослідовно, то як «і» (ніби забуто поставити над ним «дашок»), то як «ї», то як «и»: мій /мій/, въ далекій сторони́, чужій земли́ /в далекій стороні, чужій землі/; іи /її/, прійшов, сири́тській /прийшов, сирітський/;

е̂ має позначати м’яку вимову, тобто «є», але частіше дашок забуто: стародавне̂ /стародавнє/, але: незабутне, вечірне;

ть має відтворювати сучасне «тт»: житья /життя/.

Загалом правопис «Молодика» громіздкіший і текст менш вивірений, ніж у «Снопі».

Найда, 1845 (рукопис)

У тексті послідовно вживано і як сучасну «і» (так уживати цю літеру запропонував ще 1818 року «батько нового правопису» Олександр Павловський[1]), чого, на жаль, немає в жодній з описаних тут друкованих збірок: мій, зійду, змія, обійми, надія, сміюсь;

е, ё, ъ звучать так само, як у «Снопі» та «Молодику»;

ѣ уживано за звичкою (церковнослов’янського правопису), непослідовно; ця літера, за українською мовною традицією, звучить як «і»: добре дѣло /добре діло/, на старість лѣт /на старість літ/;

и вжито найбільш непослідовно і часто безсистемно (певно, наслідок майже одночасного побутування багатьох орфографічних систем, де цю літеру використовували згідно то української, то російської мовної традиції) — як «і», «ї» чи «и»: пиду, пизно, винъ, мени, вирю /піду, пізно, він, мені,


  1. Огієнко І. І. (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. — К.: Либідь, 1995, C. 232. Див. також: Павловскій А. Грамматика малороссійскаго нарѣчія. — СПб, 1818. — http://litopys.org.ua/rizne/slovpavl0.htm.