Туманuть горе на чужuни
Мене журлuвого по Украини.
Чuм думаю про вас я бильше;
То тuм на сердци у мене
Становuться все гирше, гирше,
И я бижу у поле ви̂д нудьгu,
И там на воли, на простори,
Святи писни, свою нудьгу
Горам, долuнам ви̂ддаю:
А сам такuм зальюся горем,
Що аж ввесь свит покажеться мени
Нуднuм, сумнuм, сли̂зьмu облuтuм;
Темнише темнои тюрмu,
В могuлу бачuться зарuтuм!
Ох, тяжко жuть на сторони:
Для тебе тут уси чужии;
Чужи дивкu, чужи писни́,
И ясне сонечко темниє.
Чужа, далека сторона
Мени давно вже опостuла;
По всякuй час прuвитлuва душа
Зове тудu, де мuлая родuна;
Уся в садках, та пuшная така,
Мов квит в невидомий долuни, —
И де писни славьянськои дивчuнu
Кохають сердце козака!
Тудu я думку шлю и сльозu!
Колu-ж, колu, велuкuй Боже,
Мене пошлеш на ри̂днuй край,
Де мав я ради̂сть, мав я рай.
— ◦ —
