Без тебе зробляться тюрмою,
И их зальє моя сльоза......
Як-бu тu там узнала, мuла,
Яка убьє мене тоска;
Тоди-б до мене прuлетила
Голубкою издалека;
Но ся тоска, се тяжке горе
До тебе, знаю, не дийдѐ,
Не перескоче через горu,
А тилько грудь мени пробьє.
Я рад, так що-ж, не маю мочи
Мою печаль, мою тоску,
Яка мене вже точе, точе,
Зарuть глuбоко у писку
И ий насuпатu могuлу,
Вuсокую, до самuх хмар...
О ни, я горя не зарuю:
Воно моє, воно тви̂й дар.
Так тu покuнеш си миста, —
И я навики их покuну,
И побижу в чужи края,
И там без радостu загuну!
Як здумаю про смутu си,
Я свита Божого не бачу;
За мною чи заплачеш тu,
А я давно, давно вже плачу!
— ◦ —
