Перш Галатеїн невільник, я нині служу Амаріллі…
От як була Галатея, то — щиро тобі признаюся:
Вільної хвилі не мав я, не мав заробітку ніколи…
Хоч на олтарь і складав я нелічені жертви безсмертним,
Хоч працював я, як міг, і сир свій видавлював туго,
З грішми ніколи моя не верталась до дому правиця.
От коли я зрозумів, чому так Амарілла зітхала,
Щиро молилась богам, для кого виноград зберігала:
Титир покинув свій дім — а по ньому тут сосни журились
І говіркі джерела, і широкі зелені діброви.
Що-ж мені діять було? Чи-ж я міг зоставатися в призрі?
Чи-ж я не міг попросити у бога спокою та пільги?..
О, Мелібею! я бачив там мужа, що йому на шану
Пишні що місяця жертви по храмах приносяться наших;
І на благання своє ласкаву почув я одповідь:
Все, що твоє, при тобі! Вертайсь до худоби безпечно!
О, ти щасливий, мій друже! Майно і твій хутір з тобою.
Досить тобі на життя… Твоє поле оброблене добре…
