Мужем ти станеш і віку дозрілого дійдеш, — чи бачиш:
В морі не видко вітрил, і сосни нагірні не возять
Краму по хвилях морських; все, що треба, земля дає людям.
Оранки більше нема, ні ножа для кущів виноградних;
Скинув волові ярмо з терпеливої шиї плугатарь.
Вовни не красять уже у фарби, пороблені штучно:
Нині вівця на пасовищі ходить в одежі червленій,
Кольором ясним шафрана та пурпуром міниться темним;
Нині природний сандикс одягає ягнят недорослих.
Дивні надходьте віки! До своїх веретен нахилившись,
Присуд сповняючи Долі, так випряли Парки нехибні.
Час вже обняти тобі руками дитячими владу,
Вибранче милий богів, Юпітера славний нащадку!
Глянь, як на радости всесвіт дріжить, як радість проймає
Море і простір землі, і безодню глибокого неба;
Глянь, як подвиглось усе назустріч прийдешнього віку.
О коли-б мав я на світі прожить і, як пан свого хисту,
Співом прославить гучним твої вчинки для пізніх нащадків!
