Мелібей:
ТИТИРЕ, ти в холодку опочив-єсь під буком гіллястим
І на сопілці сільській награєш мелодійної пісні.
Ми-ж полишили наш дім, наші ниви; од рідного краю
Геть утікаєм… Нам тяжко… А ти — в холодку, на дозвіллі
Будиш в діброві луну солодким ім'ям Амарілли.
Титир:
О, Мелібею! мій бог послав мені втіху цю й радість.
Завжди для мене лишиться він богом; олтарь його завжди
Буде окроплено кров'ю ягнятка з моєї кошари:
З ласки його бо на пашу корів я й ягнят виганяю,
З ласки його награю, що захочу, на тихій сопілці.
Мелібей:
Так! Я не заздрю тобі… Я дивуюсь… Бо ж буря лютує
Нині на наших ланах. І сам я, старий та безсилий,
