Бузян Г.М.
НІЕЗ «ПЕРЕЯСЛАВ»
Археологічний музей Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» знаходиться в павільйоні, спорудженому в 1955-1957 рр. над залишками унікальної археологічної пам’ятки – церкви ХІ ст. У вітчизняній музейній практиці це перший досвід збереження на місці розкопок та експонування архітектурно-археологічної пам’ятки. З 1957 р. у павільйоні відкрита археологічна експозиція. Приміщення оформлено кольоровими вітражами за сюжетами переяславської історії, доповнені уривками з літописів, що підсилює враження в сприйманні експозиції, створює неповторну атмосферу та відповідне середовище для археологічних артефактів.
Археологічні залишки церкви-усипальні (Спаської) були розкопані у 1953 р. експедицією під керівництвом М.К. Каргера. Відкрита пам’ятка являє собою невеликий (15,3 х 8,1 м) одноапсидний двухстовпний храм ХІ ст. Від нього залишилися фундаменти та нижні частини стін, вцілілі на висоту до 1 м, стовпи, що підтримували склепіння, збережені на 1,5 м. Окремими ділянками збереглася підлога, що складалася з полив’яних керамічних плиток жовтого та зеленого кольорів. На деяких площинах внутрішньої поверхні стін та стовпів присутній настінний фресковий розпис. Стіни церкви складені в характерній для пам’яток ХІ ст. техніці змішаної кладки («opus mixtum»), за якою ряди цегли-плінфи чергуються з рядами каменю-пісковику на розчині вапна з домішкою товченої цегли – «цем’янки». В апсиді (олтар) розкритий невеликий престол з плінфи. Храм знаходився на території посаду («окольного граду») Переяслава, певно, стояв на боярському дворі або на подвір’ї одного з літописних переяславських монастирів, і слугував усипальнею для представників знаті та духовенства. Під стінами, всередині церкви, досліджено 10 поховань, що знаходились в цегляних та шиферних саркофагах. Храм був зруйнований в 1239 році під час монгольської навали.
Експозиція археологічного музею, створеного на початку 1960-х рр., показує матеріальну та духовну культуру племен та народів, що заселяли територію Переяславщини від пізнього палеоліту до давньоруського часу включно. Підкреслюється безперервність заселення території краю з найдавніших часів з особливою увагою на розвиток праслов’янського та слов’янського етносів на Лівобережжі Середнього Подніпров’я. Найбільш насиченим є розділ експозиції, присвячений пам’ятці національного значення – давньоруському літописному місту Переяславлю.
В основу експозиції покладені матеріали археологічних досліджень на Переяславщині та на території давнього Переяслава, які проводились починаючи з 1950-х років до сьогодні. Представлені матеріали найдавніших пам’яток нашого регіону, зокрема, Добраничівської пізньопалеолітичної стоянки ХV-ХІІ тис. до н.е., стоянок мезоліту та неоліту. До неолітичної епохи відноситься перший керамічний посуд в експозиції музею V-ІV тис. до н.е. Епоха енеоліту-бронзи ІІІ-ІІ тис. до н.е. репрезентована різноманітними знахідками кераміки та знарядь праці з каменю, кістки та металу, що походять з поселень та курганних поховань щонайменше шести археологічних культур, поширених на Переяславському Лівобережжі. Ефектні матеріали представляють в експозиції переломну в розвитку давніх суспільств добу раннього заліза, або скіфський час, датований VІІ-ІV ст.
до н.е. – оригінальний керамічний ліпний посуд, античні амфори, металева зброя та військові обладунки з Трахтемирівського скіфського городища, поселень та курганів Лівобережжя Дніпра. Нечисленний, але виразний археологічний матеріал (кераміка, залізні знаряддя, металеві та скляні прикраси) знайомить відвідувачів з давньослов’янськими племенами зарубинецької та київської культур, в т.ч. з епонімної пам’ятки в с. Зарубинці на Переяславщині, відкритої В.В. Хвойкою в 1899 р. Численні та яскраві знахідки належать черняхівській археологічній культурі (ІІІ-V ст.), своєрідність якої походить від змішання рис двох культур різного етнічного походження – слов’янської,
