Поет-романтик Михайло Миколайович Петренко
7
Вибудуваний у хронологічній послідовності появи тих чи інших висловлювань, збірник цих матеріалів показує, як нарощувалося знання про поета М. Петренка, які відгалуження одержувало у своєму розвитку це знання, яких сягало (відносних) здобутків, в які заходило тупики, які аспекти у цій (порівняно вузькій темі) ставали актуальними на тому чи іншому етапі української історико-літературної науки, краєзнавства, історії, публіцистики. Іншими словами, збірник цих матеріалів по-своєму характеризує і ділянку, на якій до сьогодні здійснювалося вивчення постаті Михайла Петренка, і довколишнє наукове (а то й біля- і поза-наукове) її середовище.
Зібрані тут матеріали наділені іще такою додатковою опцією (певна річ – не основною) – поглиблювати конкретні уявлення про історичну епоху, у якій випало жити М. Петренку. Додано й чимало цікавих штрихів до змалювання літературного контексту, в якому розгорталася його творчість, зокрема контекст українського романтизму.
Не може бути жодних сумнівів – упорядником підготовлено дуже цікавий збірник, у певних, більш загальних відношеннях не позбавлений елементів новизни. Нестандартним за рядом ознак, відмінним від аналогічних, а саме – ширшим за зовнішніми й внутрішніми вимірами (а за цими останніми – вільнішим, позбавленим суб’єктивності упорядницького відбору) є його формат.
В руки науковця цей збірник дає важливий, в ряді моментів – рідкісний матеріал. Певна річ, він стане настільною книгою для тих, хто зацікавиться творчістю та особистістю М. Петренка, необхідним джерелом – для тих, хто досліджуватиме український романтизм, ширше – українську поезію класичного періоду.
Про особливості упорядкування цього – ще раз наголосимо: нестандартного своїм форматом – збірника (а нестандартність його зумовлює та й почасти виправдовує ці особливості) мовить сам упорядник. Можна лише додати, що й бібліографічні посилання в ряді випадків також мусили прибрати вигляду нестандартного, не в усьому узгоджуючись із прийнятим типом – позаяк упорядника вело бажання подати якомога повнішу інформацію про видання (приміром, зазначити, що це журнал чи газета чи бюлетень, – інколи навряд чи відомі кожному з читачів), а видавничі реквізити наводити у такий спосіб, коли кожну позицію завершує датування видання із вказанням насамкінець року виходу.
