радянській та сучасній літературі у тісному зв’язку з загальною історіографією процесу відродження української державності у 1917-1920 рр.
Ключові слова: Донецько-Криворізька республіка, історіографія, дезінтеграція, сепаратизм, історична наука, дослідження, національно-державне будівництво, федералізм, українські історики, територія Донбаса.
Останнім часом спостерігається помітне пожвавлення інтересу дослідників, певних політичних сил до історії так званої Донецько-Криворізької республіки (ДКР) своєрідного квазідержавного формування, утвореного в кінці січня 1918 р. на території Східної та Південної України, яке охоплювало Харківщину, Донеччину, Катеринославщину, Сумщину, Херсонщину з Кривим Рогом, Єлизаветградом і частину області Війська Донського.
З цього приводу накопичено немало різного роду літератури, захищено дві дисертації, але майже всі дослідження ґрунтуються на опублікованих документах ще з радянських часів. На сьогодні не зроблено жодного фундаментального комплексного дослідження з історіографії утворення та існування ДКР, відсутні статті з цієї проблеми. Саме тому метою даного дослідження є спроба проаналізувати на засадах проблемнохронологічного принципу питання, які відображають історію ДКР, діяльність її органів влади, основні підсумки боротьби різних політичних сил, ступінь осмислення проблеми у вітчизняній та зарубіжній історіографії на основі її поетапного розгляду в історіографічній літературі.
В історіографії утворення та існування Донецько-Криворізької республіки, яка є складовою частиною історіографії Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр., можна виділити два основні етапи: радянський та української державності з початку 1990-х рр.
У радянській історіографії пошуки відповіді на питання про місце і роль Донецько-Криворізької республіки в подіях 1918 р. в Україні розпочалися ще на початку 1920-х рр. До цих пошуків залучалося багато учасників тих подій, відомих істориків. Але результати досліджень не відповідали вимогам об’єктивних оцінок. Наукові підходи часто підмінялися політикою. Історичні публікації не мали нічого спільного з фактами минулого. В них майже не розглядалися наукові питання утворення та існування Донецько-Криворізької республіки. Перша серйозна спроба відтворити події Української революції з позиції відносної свободи, яка ще існувала в історичній науці в 1920-ті рр., здійснив дослідник М. Попов[1]. Він визнавав, що вплив більшовиків в Україні після жовтня 1917 р. був слабкий, навіть у Харкові та Катеринославі, де радянську владу встановлено російськими військами В. Антонова-Овсієнко, а утворення ДКР взагалі було найгрубішою політичною помилкою, в якій виявилася явна недооцінка ролі селянства і національного питання.
Після «розгрому» поміркованих істориків на початку 1930-х рр. в історичній науці був започаткований етап ортодоксальної більшовицької доктрини Української революції, характерними ознаками якої була ідеалізація радянської влади, звуження досліджуваних тем. Протягом майже сорока років ніхто з істориків ґрунтовно і комплексно не звертався до питання утворення Донецько-Криворізької республіки.
Новий період дослідження революції в Україні взагалі та історії ДКР зокрема розпочався після ХХ з’їзду КПРС і критики культу особи Сталіна, коли в суспільстві виникла потреба в розкритті правди історії.
У цих умовах найбільшим досягненням української історіографії стала публікація Інститутом історії України АН УРСР узагальнюючих праць з історії Української революції[2], в яких знайшли висвітлення події, пов’язані з утворенням ДКР, що, на погляд авторів, було природним і закономірним явищем.
- ↑ Попов М. Нарис історії Комуністичної партії (більшовики) України / М. Попов. - Х.: Пролетарій, 1929. - 309 с.
- ↑ Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні: у 2 т. - К.: Наук. думка, 1967. - 391 с.; Українська РСР в період громадянської війни. 1917-1920 рр.: у 3 т. / ред. колегія: Скаба Л. Д. (гол.) та ін. - К.: Політвидав України, 1967. Т. 1. - 473 с.
