Характерною особливістю цього періоду стало те, що в радянській історіографії все частіше почали з'являтися дослідження та спогади з історії революційних подій в Україні. Однак їх автори звертали увагу лише не з'ясування суспільних тенденцій, що зумовили утворення ДКР, на відтворення історичних причин спроби вичленення Донецько-Криворізької області зі складу України.
У деяких працях[1] факт виділення Донецько-Криворізького басейну в самостійну автономну республіку розцінювався як випадковий і помилковий, але зумовлений тією конкретною історичною обстановкою. Так, професор Н. Гончаренко писав, що виділення Донецько-Криворізького басейну в самостійну автономну республіку було штучним і не викликалося необхідністю, але революційні події тих часів змусили частину більшовиків піти не цей вимушений крок. Ця думка здається нам далекою від істини. Дезінтеграція зусиль більшовиків у боротьбі за перемогу соціалістичної революції у зв'язку з утворенням ДКР, навпаки, ніяк не додавала сил для досягнення поставленої мети.
Відомий український історик А. В. Лихолат висловив думку про те, що Донецько-Криворізька радянська республіка була утворена насамперед з метою дати відсіч австронімецьким окупантам і військам Центральної Ради, які вторглися у межі Донецького і Криворізького басейнів, що дало можливість більшовикам перетворити це об'єднання в найважливіший опорний пункт боротьби проти окупантів ,[2] . Він доводив, що «усі свої зусилля Раднарком Донецько-Криворізької республіки змушений був спрямувати на організацію відсічі австро-німецьким окупантам і гайдамацьким військам Петлюри-Винниченка, які вторглися у межі Донецького і Криворізького басейнів» [3] . Цю думку поділяли історики О. Бородін, М. Гольнев, П. Дніпровський, які вбачали в утворенні ДКР «тактичний задум, розрахований на врятування ДонецькоКриворізького басейну від австро-німецької окупації» [4] . Але з такими міркуваннями також не можна повністю погодитися. Автори статті доводять, що керівники Донецько-Криворізької республіки мали добрі наміри і не бажали зла радянській владі в Україні. Це цілком правильно і не викликає сумнівів. Водночас не можна давати оцінку історичним фактам і подіям, зважаючи лише на думки і наміри тих чи інших діячів. Як не прикро, але насправді виділення Донецько-Криворізького басейну - одного із найбільших промислових регіонів України - лише ослабляло організацію єдиного фронту для захисту країни від австро-німецьких військ. Авторам, на наш погляд, було б цілком логічно розглядати утворення ДКР і фактичну дезінтеграцію республіки у зв'язку з досвідом і завданнями радянського будівництва з урахуванням конкретно-історичних умов того часу.
В інших працях йшлося про помилки, яких припустилася частина партійних керівників Донецько-Криворізького басейну в радянському національно-державному будівництві внаслідок нерозуміння ними національної політики партії більшовиків. З цього приводу автори колективної праці про перший з'їзд Комуністичної партії (більшовиків) України В. І. Юрчук, А. І. Корнієнко, Л. М. Кравчук та інші висували твердження про те, що «такий підхід був політично шкідливим, оскільки відділення від України промислово розвинутих районів погіршувало її економічне і воєнне становище» [5], . У монографії В. А. Чирко [6] утворення ДКР взагалі розглядається з точки зору помилкового розуміння частиною більшовиків ленінських принципів федерації радянських республік, вважаючи, що в основу будівництва багатонаціональної держави слід покласти не національний принцип, а принцип територіально-економічної спільності областей України, що на думку автора, було проявом помилкового підходу до національного питання [7]. В. А. Чирко приходить до висновку, що штучне відділення від України промислових центрів ослаблювало пролетарську базу радянської влади. Та справа не тільки в цьому. Здається,
- ↑ Гончаренко Н. Г. Борьба за укрепление власти Советов в Донбассе / Н. Г. Гончаренко. - Луганск: Облиздат, 1963. - 212 с.; Гончаренко Н. Г. В битвах за октябрь (март 1917-1918 гг.) / под ред. акад. АН УССР Н. И. Супруненко. - Донецк: Донбасс; Астахова В. Пролетариат Харькова в борьбе за победу Октября / В. Астахова, Ю. Кондуфор. - Х., 1967. - 178 с.; Короливский М. А. Победа Советской власти на Украине / С. М. Короливский, М. А. Рубан, Н. И. Супруненко. - М.: Наука, 1967. - 560 с.; Лихолат А. В. Жовтень на Україні / А. В. Лихолат. - К.: Політвидав України, 1967. - 161 с.
- ↑ Лихолат А. В. Розгром націоналістичної контрреволюції на Україні (1917 1922 рр.) / А. В. Лихолат. - К.: Держполітвидав, 1955. - 662 с.
- ↑ Лихолат А. В. Розгром націоналістичної контрреволюції на Україні (1917 1922 рр.) / А. В. Лихолат. - К.: Держполітвидав, 1955. - 662 с.
- ↑ Бородін А. В єдиному бойовому строю великої партії Леніна / А. Бородін, Н. Гольнев, П. Дніпровський // Комуніст України. - 1962. - № 9. - С. 82-87.
- ↑ Первый съезд Коммунистической партии (большевиков) Украины, 5-12 июля 1918 г.: протоколы / редкол.: В. Ю. Юрчук (председатель), Л. И. Корниенко, Л. М. Кравчук и др. - К.: Политиздат Украины, 1988. - 258 с.
- ↑ Чирко В. А. Коммунистическая партия - организатор братского сотрудничества народов Украины и России в 1917-1922 гг. / В. А. Чирко. - М.: Мысль, 1967. - 384 с.
- ↑ Чирко В. А. Коммунистическая партия - организатор братского сотрудничества народов Украины и России в 1917-1922 гг. / В. А. Чирко. - М.: Мысль, 1967. - 384 с.
