І. Ф. Курас, В. Ф. Солдатенко, О. П. Реєнт, Ф. Г. Турченко [1]та ін., у працях яких висвітлюються, зокрема, й питання утворення та існування Донецько-Криворізької республіки. Автори акцентували увагу на політичній боротьбі за владу рад в Україні, виклали сучасні погляди на історію ДКР з позицій національного державотворення із застосуванням наукових методів дослідження. Майже всі вони прийшли до висновку, що штучність і помилковість виникнення республіканських об’єднань на території України цілком очевидна. Про доцільність такого висновку йде мова в монографії A. Михненка, який відзначав, що «і теоретично, і практично утворення Донецько-Криворізької республіки було неправомірним та шкідливим як для Донбасу, так і для усієї України» [2].
Однією з найбільш вагомих публікацій у сучасній українській історіографії є чотиритомна монографія професора В. Ф. Солдатенка «Україна в революційну добу»[3], у якій автор, поряд з революційними подіями 1917-1920 рр., простежує процеси зростання сепаратистських тенденцій в Україні, розчленування її на окремі маріонеткові республіки, встановлення радянської влади на Сході і Півдні України, проголошення ДКР, її функціонування у взаємозв’язку об’єктивних і суб’єктивних факторів. B. Ф. Солдатенко дає сучасну мотивацію причин цього явища суспільно-політичної історії України. На його думку, утворення незалежної від України Донецько-Криворізької республіки було теоретичною і практичною помилкою, зумовленою не лише нерозумінням шляхів національно-державного будівництва, а й амбіційністю її організаторів [4].
Учені В. Кремень, Д. Табачник, В. Ткаченко кваліфікують сепаратизм того часу, як децентралізаторську тенденцію, «отаманщину більшовицького зразка» [5], . Спочатку, на їх погляд, це було ігнорування більшовиками національного моменту, що знайшло своє втілення у створенні Донецько-Криворізької республіки та намірах залишити її у складі Росії, а згодом з’явилися й інші аргументи, як, наприклад, єдність економіки і політики, міцне керівництво і допомога Раднаркому РСФРР, вирішення господарських і політичних завдань. Автори прийшли до висновку, що децентралізаторські тенденції переважно були пов’язані з неправильним розумінням гасла «Вся влада Радам». Проте у роботі не знайшли відображення такі питання утворення ДКР, як нігілістичне ставлення окремої частини більшовицького керівництва Донецького і Криворізького басейнів до українського національного руху, гострі суперечності радянської політики з потребами національно-державного відродження в Україні. На наш погляд, у тих умовах тільки врахування національних інтересів українського народу в питаннях створення власної державності могло забезпечити його політичні й національні права, запобігти небезпеці розчленування України на окремі адміністративні одиниці. Але в діяльності більшовиків національний аспект був другорядним і підпорядковувався класовим і політичним інтересам.
Національний фактор у створенні Донецько-Криворізької радянської республіки знайшов відображення в монографії П. І. Лаврова «Історія Південно-Східної України», в якій утворення ДКР автор називає «донецько-криворізьким сепаратизмом» [6], . Це видання розвіювало стереотипи у пізнанні справжньої історії ДКР на фоні наукового дослідження й популярного нарису про Південно-Східну Україну. Проте, ця праця будується лише на відомих друкованих матеріалах, а тому їй не вистачає глибини дослідження, щоб достатньо фахово висвітлити події того часу.
Удалу спробу прослідити історію українсько-російських кордонів на матеріалах Донбасу зробив американський вчений Куромія Гіроокі. Він вважає, що «утворення ДКР було бюрократичним виміром» Куромія Гуроокі. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння. [7], і мало національну, культурну і політичну сутність, яка була характерна для радянських республік, а тому дуже важко виявити підтримку з боку населення нового державного об’єднання на території Донецького та Криворізького басейнів, незважаючи на те, що це були пролетарські
- ↑ Курас І. Ф. Ілюзії й практика національного нігілізму. Погляд із сьогодення на Донецько-Криворізьку республіку / І. Ф. Курас, В. Ф. Солдатенко // Соборництво і регіоналізм в українському державотворенні (1917-1920 рр.). - К., 2001. - С. 37-64; Реєнт О. П. Українська революція і робітництво: соціально-політичні та економічні зміни (1917-1920 рр.) / О. П. Реєнт: НАН України; ін-т іст. України. - К., 1996. - 265 с.; Реєнт О. П. У робітнях історичної науки / О. П. Реєнт. - К.: Просвіта, 1999. - 352 с.; Реєнт О. П. Нариси з історії української революції / О. П. Реєнт. - К.: 1 вересня, 2000. 80 с.; Солдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис / В. Ф. Солдатенко. К.: Либідь, 1999. - 975 с.; Турченко Ф. Г. Південна Україна: модернізація, світова війна, революція (кінець ХІХ ст. - 1921 р.): Історичні нариси Ф. Г. Турченко, Г. Ф. Турченко. К.: Генеза, 2003. - 304 с.
- ↑ Михненко А. Історія Донецького басейну другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст.: моногр. / А. Михненко. - К.; Донецьк: Юго-Восток, 2003. - 440 с.
- ↑ Солдатенко В. Ф. Україна в революційну добу: іст. есе-хроніки: у 4 т. / В. Ф. Солдатенко. - К.: Світогляд, 2009. - Т. 2: Рік 1918. - 411 с.
- ↑ Солдатенко В. Ф. Україна в революційну добу: іст. есе-хроніки: у 4 т. / В. Ф. Солдатенко. - К.: Світогляд, 2009. - Т. 2: Рік 1918. - 411 с.
- ↑ Солдатенко В. Ф. Україна в революційну добу: іст. есе-хроніки: у 4 т. / В. Ф. Солдатенко. - К.: Світогляд, 2009. - Т. 2: Рік 1918. - 411 с.
- ↑ Лаврів П. І. Історія Південно-Східної України / П. І. Лаврів. - К.: Спілка, 1996. - 208 с.
- ↑ 1870-1990-ті рр. // Гіроокі Куромія. - К., 2003. - С. 150.
