та діяльності республіки, але вони не позбавлені її ідеалізації, особливо в питаннях ставлення до державних і політичних діячів.
Частина авторів[1] акцентувала увагу на політичній складовій появи ДонецькоКриворізької республіки. В їх працях спостерігається її певна ідеологізація, прагнення пояснити цей феномен обставинами крайньої необхідності.
Та найбільш резонансною стала монографія історика і політолога В. В. Корнілова «Донецко-Криворожская республика. Расстрелянная мечта» [2]. Спираючись головним чином на мемуарну літературу та деякі відомі документальні видання і матеріали, автор виклав свою точку зору на події революції 1917-1920 рр., яка суттєво відрізняється від тієї, що склалася в сучасній українській історіографії. Він вважає, що приєднання Донецько-Криворізької республіки до України було помилкою, що ніякого сепаратизму не було і бути не могло, оскільки територія ДКР була частиною загальноросійської території, яка нібито ніколи не входила до складу України. На його думку, ідея не відділятися від Росії, рівних мовних і національних прав для всіх етносів в Україні користувалася тоді абсолютною підтримкою населення регіону, яке не сприймало лозунгу української самостійності.
Подібні погляди на нашу історію фактично переводять проблему існування Донецько-Криворізької радянської республіки з наукової площини в політичну.
Неупереджений погляд на історію України свідчить про автохтонність українського населення та правомірність існування української держави в рамках сучасних територіальних меж, складовою частиною яких є географічні кордони колишнього ДКР, що споконвічно охоплювали більшість українського Сходу та Півдня.
Таким чином, аналіз літератури свідчить про те, що дослідники провели значну роботу з визначення причин, сутності, наслідків утворення та існування Донецько-Криворізької республіки. Введено в науковий обіг значну кількість засекречених у радянську добу матеріалів. Після проголошення незалежності України вітчизняні історики переглянули деякі сюжети та оцінки процесів, що відбувалися на території України в роки Української революції і відмовилися від основних радянських постулатів. Утім, тему ще передчасно вважати закритою. Дотепер немає достатньо обґрунтованої відповіді дослідників на такі актуальні питання: доцільність утворення та існування Донецько-Криворізької радянської республіки; міра самостійності партійних органів та їх керівників у практичному здійсненні політичного курсу; методологічні засади вивчення історії революційних подій 1917-1918 рр.; характер співпраці між ДКР та радянською Росією. Крім того в сучасній вітчизняній історіографії не отримали достатньої відповіді питання: чому радянські республіки, утворені на основі повітів, волостей і губерній, не мали виразного національно-державного характеру, а базувалися на різного роду класових та інтернаціональних принципах.
- ↑ Попов Г. Краеугольный Донбасс (О Донецко-Криворожской республике) / Г. Попов // Корреспондент. - 2004. - № 50. - С. 50-53; Щирий П. ДонецькоКриворізька Радянська Республіка: що це було: (1917-1918 рр.) / П. Щирий // Донеччина. - 2007. - 17 квіт.
- ↑ Корнилов В. Донецко-Криворожская республика. Расстрелянная мечта / В. Корнилов. - Х. : Фолио, 2011. - 604 с.
