отого досягти, занедбавши свою народність і зацуравши рідну мову! Ні! Любити рідне, а в тім числі й рідну мову, це моральний обов'язок з обов'язків. Хто легко його кидає, того кидає й моральність, а справжня творча діяльність, як і взагалі творчість, не може бути неморальною, через що вона кидає всякого, хто її оскверняє неморальністю. Т. Г. Шевченко виконав сей обов'язок і в цьому його найбільша заслуга, за це йому найбільша честь і пошана та вдячність. Сією діяльністю він воскресив народність і став її творцем.
Від того і великороси не програли, а виграли. Нема сумніву, що Шевченко зробив не малий вплив і на великоруську літературу, чого не було б, коли б він писав по великоруському й зацурав свою народність. Академик Котляревський пише: „Настане час, коли безсторонній історик російської літератури підкреслить в історичнім рухові її багато чистих свіжих струменів, занесених у неї поезією Шевченка, і покаже, що сі живі струмені течуть з цілющого живого джерела рідної Шевченкові України. Проф. Петров пише: „Шевченко первокласний поет слав'янського світа і своєю поезією в напрямкові відродження зробив величезне вражіння на всі слав'янські народи й допоміг дальшому розвиткові їх літератур.“
Т. Г. Шевченко зробив в історії українського народа таке діло, значіння якого вповні виявить тілько будучина. І за те його ім'я перенеслося в будучину, а що живе в будучині — те безсмертне.
Таке значіння рідної мови для народности й творчости.
