Сторінка:Tezy o polityce RP wobec Rosji i Ukrainy.pdf/3

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


TaaLJtraTOWW*Egz.' істотної інгеренції економічних чинників (капітали, технології) ззовні. Економічна сила Росії, отже, обмежена;

- відносна слабкість Росії стосовно свого оточення, особливо динамично розвиткового Китаю (або "Китаю, що розвивається дуже динамічно?" Знову ці зворотні дієприкметники!), а також ісламського Півдню, що створює доткливу загрозу, все це схиляє Росію до орієнтації, при всіх традиційних устоях, до Заходу, як найбільш вірогідному партнеру; - врешті самому Заходу, зокрема Західній Європі, Росія уявляється як істотний союзник у протистоянні з серйозними проблемами, що йдуть з Півдня, особливо з ісламським радикалізмом і тероризмом, а також як невиснажне сировинне джерело, яке могло б істотною мірою підняти економічно західний світ.

З огляду на вищевикладене слід тому пам'ятати, що можливості експансії Росії у політичному і господарчому розуміннях, а тим більш у військовому - досить обмежені. Вони натикаються на значні перешкоди в країнах СНД, таких як Україна чи Грузія; натомість можливості впливу Москви (у сенсі вимагання нею "особливих прав") на країни Центрально-Східної Європи, що належать до ЄС і НАТО, малі або взагалі відсутні.

IV. Російські еліти, попри наявну їхню асертивність і зарозумілість (притаману для економічних і політичних нуворишів), усвідомлюють вищезазначені обмеження. У результаті їхні спроби здійснення тиску на центрально-східноєвропейські країни спричиняються до дипломатичних підступів (як приписування Польщі "невідповідної русофобії") й економічних маневрів (як північний газопровід в обхід Польщі). Ці дії мотивовані скоріше зверхнім ігноруванням і применшенням ролі цих країн, зокрема Польщі, аніж бажанням відновити своє домінування у них.

Можна ризикнути припустити, що вищезгадані мотиви спричинені у випадку стосунків Москви до Польщі своєрідним російським комплексом, у якому гегемонічний протекціоналізм парадоксально стикається з почуттям своєрідної поваги і навіть побоювання. Втім, однозначне ставлення держав ЄС під час саміту в Самарі у зв'язку з російським ембарго ще раз унаочнило Росії, що Польщі вдається доткливо перекреслити російські плани. Знаменним є нарешті, що новим державним святом Росії стала дата визволення Кремлю від захопилих його польських військ у 1612 році.

V. Якщо чинна російська влада усвідомлює організаційні можливості впливу на Польщу, тоді і польська політика стосовно росії повинна враховувати вищевикладені обмеження і

istotnej ingerencji ekonomicznych czynników (kapitały, technologie) z zewnątrz. Siła ekonomiczna Rosja jest więc ograniczona; — relatywna słabość Rosji w odniesieniu do swego otoczenia, zwłaszcza dynamicznie rozwijających się Chin, a także stwarzającego dotkliwe zagrożenia islamskiego Południa, skłania Rosję do orientowania się, przy wszystkich tradycyjnych oporach, ku Zachodowi, jako najbardziej wiarygodnemu partnerowi; — wreszcie samemu Zachodowi, w szczególności Zachodniej Europie, Rosja jawi się jako istotny sojusznik w konfrontacji z poważnymi problemami płynącymi z Południa, zwłaszcza z islamskim radykalizmem i terroryzmem, a także jako zasobny rezerwuar surowcowy, który w istotnej mierze mógłby wesprzeć ekonomicznie świat zachodni. Zważywszy na powyższe należy więc pamiętać, że możliwości ekspansji Rosji w rozumieniu politycznym i gospodarczym - a już tym bardziej militarnym — są dosyć ograniczone. Napotykają one poważne przeszkody w krajach WNP, takich jak Ukraina czy Gruzja; natomiast możliwości wpływania Moskwy (w sensie uzyskania przez nią „specjalnych praw”) na kraje Europy Środkowo-Wschodniej, przynależące do UE i NATO, są znikome lub zgolą żadne. IV. Rosyjskie elity, mimo całej ich obecnej asertywności i buńczuczności (właściwej dla ekonomicznych i politycznych nuworyszy), są świadome powyższych ograniczeń. W rezultacie ich próby oddziaływań na kraje środkowo-wschodnioeuropejskie sprowadzają się do knowań dyplomatycznych (jak przypisywanie Polsce „nieodpowiedzialnej rusofobii”) i manewrów ekonomicznych (jak omijający Polskę gazociąg północny). Działania te motywowane są bardziej wyniosłym ignorowaniem i deprecjonowaniem roli tych krajów — zwłaszcza Polski — aniżeli chęcią ich ponownego zdominowania.

Zaryzykować można tezę, że powyższe motyw pobudzane są w przypadku stosunku Moskwy do Polski swoistym tradycyjnym kompleksem rosyjskim, w którym hegemonistyczny protekcjonalizm paradoksalnie ociera się o poczucie swoistego respektu i nawet obawy. Skądinąd jednoznaczna postawa państw UE podczas szczytu w Samarze w związku z rosyjskim embargiem jeszcze raz unaoczniła Rosji, że Polska potrafi dotkliwie pokrzyżować plany rosyjskie. Znamienne jest zresztą, że nowym świętem państwowym Rosji stała się data wyzwolenia Kremla od zajmujących go wojsk polskich w 1612 roku.

V. Jeśli obecne władze rosyjskie świadome są ograniczonych możliwości oddziaływania na Polskę, to i polityka polska wobec Rosji powinna uwzględniać powyższe ograniczenia i