Сторінка:Ukrayinska zahalna entsyklopediya Red. I. Rakovskyy (T. 1.; A-Zh) (1935).djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана

19

20

Австро-Угорщина

малі ростом, гарно збудовані первісні мешканці азійської Індії.

Австро-Угорщина, Зав’язком її була Східня Мархія (Ostmark), звідси її назва, основала 791; 976 відділено Сх. Мархію від Баварії і віддано Бабенберґам, що приєднали ще Стирію і Країну. Ці країни з додатком Каринтії перейшли 1272 в руки Габсбурґів, а вони долучилисюди ще Тіроль 1363. Габсбурґи були одними з найвизначніших з нім. февдалів і від 1438-1806 рим. цісарями нім. нації. Тому А. розрослася і розцвілася. 1438 стала архікнязівством. Особливо в XVI. в. деякий час були об’єднані з А. Нідерляндія й Еспанія з її колоніями в Америці, а 1526 прилучено до А. Угорщину, Чехію, Моравію й Шлезьк; одначе в дійсності лише західній окраєць Угорщини належав до А., а решта була турецькою. Ба що більше, турки двічі загналися аж під Відень (1529 і 1683). Також за посідання Чехії мусіла А. боротися в 30-літній війні, котра була не лише релігійною, але й суспільною боротьбою. Після неї Габсбурґи закріпили в А. цілковито католицизм і приборкали шляхту та покінчили з февдалізмом. А. стала абсолютною державою і від 1637 неподільною (прімоґенітура). Дальшому розвиткові А. сприяли сукцесійна

есп. війна (1701-14), упадок Туреччини та розбір Польщі. В сукцесійній війні на короткий час дістала А. Бельгію, Неаполь, Сіцілію і частину Льомбардії. Рівночасно розкладається Туреччина й А. дістає (1699 і 1718) всю Угорщину зі Славонією, Семигородом і Банатом, а на деякий час частину Сербії й Волощини. Дальше поширення території А. відбувається вже по вимерті мужеської лінії Габсбургів за Марії Терези та ії наслідників з габсбурзько-льотаринзького'роду. 1772-95 при поділах Польщі дістала і А. Галичину (1772) і на деякий час країну між Пілицею і Бугом (в тім Холмщина), а від Туреччини Буковину (1775). Зате втратила більшу частину Шлезька в користь Прусії та Бельгію. У внутрішній політиці А. пережила тоді добу освіченого абсолютизму, що його переводив у життя Йосиф II. (1780-90). Він зніс кріпацтво, видав толеранційний едикт (свобода віри) і обмежив вплив церкви на державне життя.

Ці та інші його реформи стрінулися з опором шляхти й духовенства, а що зараз після його смерти зачалися затяжні наполеонські війни, ніодна з його реформ не увійшла в життя. В часі наполеонських війн А. сильно обкроєно, особливо на півдні. Після побіди над Наполеоном у віден-