повернутися у природне положення, а через викривлення шиї до шлунка може потрапити лише рідина»; або живуть, прикуті на все життя, біля підніжжя дерева; або вимірюють своїми тілами, наче гусениці, ширину величезних імперій; або стоять на одній нозі на верхівках колон, — навіть ці форми свідомої покути навряд чи більш неймовірні й дивовижні, ніж сцени, які я щодня спостерігаю. Дванадцять подвигів Геракла були дрібницею порівняно з тими, що взяли на себе мої сусіди; бо їх було лише дванадцять, і вони мали кінець; але я ніколи не бачив, щоб ці люди вбили чи спіймали якогось монстра або завершили якусь працю. У них немає друга Іолая, щоб припекти розпеченим залізом корінь голови гідри, але щойно одну голову розтрощать, виростають дві.
Я бачу молодих людей, моїх земляків, нещастя яких у тому, що вони успадкували ферми, будинки, стодоли, худобу та сільськогосподарський інвентар; бо все це легше набути, ніж позбутися. Краще б вони народилися на відкритому пасовищі й були вигодувані вовчицею, щоб вони могли бачити яснішими очима, на якому полі їх покликано працювати. Хто зробив їх кріпаками землі? Чому вони повинні з'їдати свої шістдесят акрів, коли людина засуджена з'їсти лише свою мірку праху? Чому вони повинні починати копати собі могили, щойно народившись? Їм доводиться жити людським життям, штовхаючи все це перед собою, і виживати, як можуть. Скільки бідних безсмертних душ я зустрічав, майже розчавлених і задушених під своїм тягарем, що повзуть дорогою життя, штовхаючи перед собою стодолу сімдесят п'ять на сорок футів, її авгієві стайні, ніколи не чищені, і сто акрів землі, ріллі, сінокосу, пасовища та лісу! Ті, хто не має спадку, хто не бореться з такими непотрібними
