Дехто дивувався, як берег став таким рівномірно вимощеним. Мої земляки всі чули традицію, найстаріші люди розповідали мені, що чули її в молодості, що колись індіанці проводили тут на пагорбі свій ритуальний танець, і пагорб підіймався так високо в небо, як ставок тепер опускається глибоко в землю, і вони багато лихословили, як говорить історія, хоча цей порок є одним з тих, в яких індіанці ніколи не були винні, і поки вони цим займалися, пагорб затремтів і раптово провалився, і лише одна стара скво, на ім'я Волден, врятувалася, і від неї ставок отримав свою назву. Припускали, що коли пагорб затремтів, ці камені скотилися з його схилу і стали теперішнім берегом. У будь-якому випадку, цілком певно, що колись тут не було ставка, а тепер він є; і ця індіанська байка ні в чому не суперечить розповіді того давнього поселенця, якого я згадував, який так добре пам'ятає, як він вперше прийшов сюди зі своєю лозою для ворожіння, побачив тонку пару, що підіймалася з дерну, і ліщина неухильно вказувала вниз, і він вирішив копати тут колодязь. Щодо каменів, то багато хто все ще думає, що їх навряд чи можна пояснити дією хвиль на ці пагорби; але я помічаю, що навколишні пагорби надзвичайно повні такого ж каміння, так що вони змушені були складати їх у стіни по обидва боки залізничної виїмки біля ставка; і, мало того, найбільше каменів там, де берег найкрутіший; так що, на жаль, це більше не є для мене таємницею. Я розгадав бруківника. Якби назва не походила від якоїсь англійської місцевості, — наприклад, Саффрон-Волден, — можна було б припустити, що його спочатку називали Оточений-Стіною-Ставок.
Ставок був моїм готовим колодязем. Протягом чотирьох місяців
