манітною та легше доступною, а Одяг та Житло зовсім або наполовину непотрібні. Сьогодні, і в цій країні, як я переконався на власному досвіді, кілька знарядь — ніж, сокира, лопата, тачка тощо, а для вчених — світло лампи, канцелярське приладдя та доступ до кількох книг, — стоять одразу після предметів першої потреби й можуть бути отримані за незначну ціну. Проте деякі, не мудрі, їдуть на інший бік земної кулі, у варварські та нездорові регіони, і присвячують себе торгівлі на десять чи двадцять років, щоб могти жити, — тобто, комфортно зігріватися, — і врешті-решт померти в Новій Англії. Розкішно багаті не просто комфортно зігріті, а неприродно розігріті; як я вже натякав, вони, звичайно, приготовані за останньою модою.
Більшість розкошей та багато так званих життєвих зручностей є не тільки не необхідними, але й справжніми перешкодами для піднесення людства. Щодо розкошей та зручностей, наймудріші завжди жили простішим і скромнішим життям, ніж бідні. Давні філософи — китайські, індійські, перські та грецькі — були класом, біднішого за який у зовнішніх багатствах не було, і багатшого у внутрішніх — теж. Ми не багато про них знаємо. Дивовижно, що ми знаємо про них стільки, скільки знаємо. Те ж саме стосується і більш сучасних реформаторів та благодійників своєї раси. Ніхто не може бути неупередженим чи мудрим спостерігачем людського життя, окрім як з вигідної позиції того, що ми б назвали добровільною бідністю. Плід розкішного життя — це розкіш, чи то в сільському господарстві, чи в торгівлі, чи в літературі, чи в мистецтві. Нині існують професори філософії, але не філософи. Проте чудово сповідувати, тому що колись було чудово жити. Бути філософом — це не просто мати витончені думки, ані
