Струни/Том 1/Річка

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Річка.

Чом, річенько домашняя,
Так пливеш поволі?
Чом водиці не розіллєш
З берегів на поле?

 Годі плисти самотою,
 Час вже тугу збути:
 Шуми, гуди хвиленькою,
 Щоб далеко чути!

— Як же мені, рідний сину,
Не плисти по волі?
Високії береженьки.
Ще й рівненьке поле.

 Я би в хвилю загреміла,
 Та водиці мало;
 За те гладке личко моє,
 Чисте як дзеркало.

Були тучі, дощі, громи,
Води забренили;
Щож! Підрили беріженьки
Й воду сколотили.

 Лучче плисти потихоньки,
 Та певненьким ходом,
 Обминати островоньки,
 Каміння й колоди,

Так поплину тихо, смирно,
Без шуму, без горя,
З личком чистим, незмученим
Чей дійду до моря!»


Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1. Орнамент7.jpg