Струни/Том 2/Іван Манжура

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струни. Том 2 під ред. Богдан Лепкий
Іван Манжура
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Іван Манжура.
(1851-1893).

Іван Манжура родився 1851. р. в Харкові. Там учився в ґімназії, котрої не скінчив, і поступив на ветеринарний інститут. Звідти його виключено.

1875. р. брав участь у війні Південних Славян з Турками. В бідности й хоробах, мандруючи від села до села, без хати й родини, умер 1893. року.

В мандрівках своїх зібрав дуже багато етноґрафічних українських та російських матеріялів, котрі друкував Драгоманів („Малорус. народн. преданія и разсказы“, Київ, 1876, і в „Політичних піснях українського народа“. Женева, 1883—1885).

Дальше друковано ці матеріяли в „Кіевской Старинѣ“ в „Записках Юго-Зап. Отд.“, в „Этнографическом Обозрѣніи“, в „Живой Старинѣ“ та в „Сборн. Харков. Истор. Фил. Общества“.

Багато дечого ще й доси не опубліковано.

Його ориґінальні поезії видав 1889. р. А. Потебня у Петербурзі п. н. „Степові співи та думи“, а деякі надруковано в „Кіевск. Старинѣ“ за 1893. р. Переклав також Ґете „Рейнеке Фукс“ і написав декільки гарних казок.

Манжура співець степу, хліборобської праці та горя потолоченої злиднями людини. Скрізь пробивається вражлива, щира душа, що вміє відчути й гарно словами передати недолю свого ближнього.

Він безперечно один з кращих наших поетів після Шевченка і одна з численних жертв нашого політично-культурного безталання.

Література: Энциклоп. словарь Брокгауза и Ефрона, т. 28а. „Просвѣщеніе“, т. 12. „Вік“, т. 1. О. Огоновський. Исторія рускои литературы, т. IV. „Літератур. Наук. Вістник“, 1907. М. Сумцов. Современная малор. Этнографія („Кіевск. Старина“, 1892) і М. Сумцов. Ів. Манжура („Кіевская Старина“, 1893). Іван Манжура („Зоря“, 1893) і До життєпису Ів. Манжури („Зоря“, 1893). „Українська Муза“, стор. 434. С. Єфремов. Історія українського письменства, стор. 385.