Струни/Том 2/Іван Франко

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струни. Том 2 під ред. Богдан Лепкий
Іван Франко
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Струни. Антольоґія української поезії. Т. 2. Іван Франко.jpg
Іван Франко.

Іван Франко родився 1856. р. в Начуєвичах, дрогобицького повіту, в селянській сім’ї (батько був ковалем). До початкової школи ходив зразу в Ясениці Сільній, а пізніше в Дрогобичі. Там скінчив гімназію. Вже як гімназійний ученик звертав на себе увагу великими дарованиями і не меншою пильностю.

1875. р. поступив на університет у Львові. Там зразу попав у москвофільські круги, але під впливом листів Драгоманова став щирим українським народовцем і почав писати гарною народньою мовою. За зносини з Драгомановим арештовано Франка і по 8 місяцях слідчої вязниці засуджено на 6 тижнів арешту. За якийсь час його знов арештують і держать три місяці в тюрмі. По виході з тюрми тяжко бідував і мало не вмер з голоду. Залякане громадянство цуралося його. Та це не вбило його морально.

Він разом з Павликом редагує часописі, видає „Дрібну бібліотеку“, пише оригінальні вірші; оповідання, повісти, наукові праці. Для заробітку працює також у польських видавництвах, але через працю про „Валєнродизм“ попадає в конфлікт з Поляками, як через передмову до перекладу своїх „Галицьких образків“ попав у конфлікт із своїми земляками.

Серед злиденного життя скінчив університет, оженився на закордонній Україні, здав докторат у Відні і готовився на катедру української мови й літератури на львівському університеті. Та хоч вступна лекція на тему „Наймичка“ Тараса Шевченка, випала блискучо, тодішний намісник Галичини граф Бадені не допустив Франка до катедри з мотивів політичних.

Він працював дальше, як редактор „Літ. Наукового Вістника“ і співробітник Товариства імени Шевченка та здобув собі своїми літературно-науковими працями і громадянсько-політичною діяльністю славу і вляку цілого народу.

Багато його творів переложено на всілякі чужі мови і всілякі наукові і культурні інституції пошанували Франка своїми почесними титулами.

Року 1899-ого відсвятковано 25-літній ювилей його праці, а 1909-ого ювилей 35-літньої культурної діяльности, при чому пошановано його збірником літературно-науковим і збірним почесним даром.

Франко жив у Львові у своїй власній хаті і, хоч став занепадати на здоровлю, енергії творчої не тратив. Аж велика війна, російський наїзд на Галичину прискорили його смерть. Умер 28. травня 1916. року у Львові. Там його й похоронено при великому здвизі народу.

Іван Франко це не тільки найбільший поет Галицької України, але найбільш всесторонній письменник-учений, яким може повеличатись наш народ. Працював на всіляких нивах людського знання, писав прозою, віршом, — повісти, оповідання, драми, перекладав з чужих мов на нашу і з нашої на чужі мови, був критиком, істориком, соціольогом, фільольогом, політиком. Творів його не перечислити: „Спис творів І. Франка за перше 25-ліття його літературної діяльности, 1874 — 1898“, зладжений Павликом — це чимала книжка.

Значіння його для культурного розвитку українського народу виїмкове. Він познайомив нас із новими здобутками культурного життя західної Европи та спричинив сильний ідейний підйом серед нашого громадянства.

Зокрема велике його значіння для нашої літератури. Порушив багато нових питань, впровадив нові форми і нові літературні прийоми, ставив нові завдання перед молодим літературним поколінням.

„Зівяле листя“ являється зразком модерної української лірики на давніх народніх мотивах, „Панські жарти“, це найвдатніша з наших новіших епічних поем, „Вишенський“ розкриває перед нами душу трагічного борця-аскета за наше самостійне життя, „Мойсей“, твір всесвітнього значіння, в якім змальована боротьба велетня-одиниці з колективом окружения, котре не годно його зрозуміти.

„Лис Микита“ (Reineke Fuchs), віршована байка великих розмірів, написана легко і з темпераментом, вінчає нашу досить багату байкову літературу і належить до найбільше розповсюджених книжок серед нашого народу. Так само улюбленою єсть повість „Захар Беркут“ з часів нападів татарських на галицьку землю.

З драм великий успіх мало „Украдене щастя“, з комедій „Учитель“. Серед оповідань єсть такі архитвори, як „На дні“, „До світла“, „Малий Мирон“, бориславські оповідання і багато других.

Перевід „Фавста“ був на свій час теж працею виїмковою. Та не тільки шириною свого горизонту і великим простором літературної діяльности являється Іван Франко письменником, з которим хіба тільки Куліш може рівнятися, — він і силою чуття і розмахом думки піднявся вище других. В ліриці еротичній і патріотичній він доходить иноді до верхів людської спроможности, як ось у прольогу до „Мойсея“, в „Зівялому листю“ та в деяких творах на біблейні і старі теми.

Про Франка, як ученого, тут не місце казати, згадати тільки треба, що й українську науку він поширив і збагатив не одним дуже цінним твором, як пр. про апокрифи, або про давні наші повісти та про Вишенського.

Твори його були друковані по всіляких українських часописях, альманахах і видавництвах, являлись численними окремими книжками, були перекладені на всілякі чужі мови та написано про них чимало розвідок, рецензій і студій.

Збірного видання нема.

Література. Энциклоп. словарь Брокгауза и Ефрона, т. 36. „Просвѣщеніе“, т. 19. „Кіевская Искра“, 1908. ч.20. „Вік“, т. 1. М. Павлик. Спис творів I. Франка і т. д, Львів, 1898. О. Огоновський. Исторія литературы, т. III. I. Франко. Передмова до збірника „В поті чола“. М. Сумцов. Современная малор. Зтнографія. С. Єфремов. „Пѣвецъ борьбы и контрастові»“. („Кіевская Старина“, 1902). М. Драгоманов Передмова до „В поті чола“, 1890. Маковей. Ювилей 25-літньої літерат. діяльности І. Франка („Літ. Науковий Вістник“, 1898). А. Кримський. Іван Франко (Львів 1900). В. Щурат. Др. І. Франко („Зоря“, 1896). А. Крушельницький. Іван Франко. Коломия. С. Єфремов. Історія укр. письменства, cтop. 379—383. „Українська Муза“, crop. 411—415.