Струни/Том 2/Олена Пчілка/Прощання

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Прощання.

Прощай моя люба, прощай моя мила!
Подай мені руку, свою!
Приймиж ти, голубко моя сизокрила,
Останнюю сповідь мою!

Манлрую, кохана, в непевну дорогу,
В тяжку невідомую путь;
Судилось здобути мені перемогу,
Чи ранньою смертю заснуть?

Хай буде, як буде! Не маю вертатись
Назад з того шляху, що взяв;
Не маю тії коругви одцуратись,
Що вільно і щиро я зняв.

Жилиж поривання й надії палкії
У нас, моя вірна, в обох;
Ми щирую віру і думи святії
З тобою кохали у двох.

Чи требаж казать, що тебе не забуду?
Нехай не турбується серце твоє!
З останнім диханням хіба я позбуду
І думи й кохання моє.

Прощай! Хай очей твоїх ясне сіяння
Просвітить непевную путь!
Хай любі стискання руки й цілування
Не жаль, а одвагу дають!

Струни. Антольоґія української поезії. Т. 2. Зображення №4.png