Суспільна будова/Становище оcібняка в гуртах і скупинах

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Суспільна будова (1936
М. Шаповал, SDr
6. Становище оcібняка в гуртах і скупинах
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
6. Становище осібняка в гуртах і скупинах.

Пригадаймо гурт (юрбу, масу, стовпище). Він не організований. Тут кожний осібняк сам керує собою,

робить, що хоче, без пляну і порядку, і безпосередно здійснює ту мету, на яку дивиться весь гурт. При цім витрачається багато снаги і труду, але наслідки бувають нікчемні або й ніякі. Гурт чи юрбу легко розбити, зруйнувати, знищити, або вона й сама зникає, як лише охолоне те почуття, що зібрало юрбу. Осібняк в юрбі живе напружено, але сила марно вибухає в повітря.

Инакше становище осібняка в скупині. Скупина є організована, а тому відношення осібняка до мети є таке: мету означають члени скупини, а шляхи і засоби — керуючий осередок, При виконанні завдань член скупини підпорядковується проводові, виконує не всю, але якусь лише частину праці, тому практичний його власний досвід менший, ніж досвід всієї скупини. Чергова зміна керуючого осередку поширює досвід скупини. Розбити чи зруйнувати скупину не так легко, як юрбу, иноді скупини тримаються незвичайно довго. Скупина організована на засаді рівности. Це є демократія. З погляду інтересів осібняка скупина є найліпшою формою його виховання. Характерною рисою демократії є залежність членів скупини від керуючого шару, котрий в свою чергу залежить від волі скупини, яка установлює мету.

Цілком инший характер мають такі суспільні організації, в яких обмін місцями між членами керуючого і підлеглого шару до крайности утруднений або й просто неможливий.

В науці їм дано назву примусові колективи. Напр. держава, церква, військо, В цих колективах осібняк зовсім не приймає участи в означуванні мети колективу ані шляхів і засобів її досягнення. Мету означує сам керуючий шар і приневолює мнимих членів колектива здійснювати її по планах керовників, ОсІбняк в цих колективах є не член, а підданий. Досвід колективу купчиться в керуючому шарі, тому завжде утворюється ріжниця в свідомости учасників такого колективу,

»Членом« держави, церкви, війська осібняк стає в подавляючій більшости випадків не по своїй волі. Державну, церковну, військову мету і шляхи до неї означують не »піддані«, а керовники. Такі колективи живуть в режимі диктатури керуючого шару.

Порівняймо; в юрбі і мету і засоби означує осібняк, він її здійснює і має повний досвід;

в скупині — мету означує спільно керуючий і підлеглий шар, а шляхи і засоби — керуючий шар; досвід члена іченший, ніж досвід цілої скупини, але це покривається обміном досвіду;

в примусовому колективі і мету і шляхи до неі означує лише керуючий шар, а тому фатально виникає ріжниця досвіду і утворення ріжних культурних типів.

Коли в юрбі повне панування осібняка над метою і засобами, тоді організація є неможлива, а тому солідарність і звязок між членами юрби дуже слабий і короткочасовий.

Примусовий колектив є протилежністю юрби: тут є панування чужої мети і засобів над підлеглими членами колективу, які самі обертаються в знаряддя, в засіб в руках керуючого шару, які просто позбавляються змоги ставити собі якусь мету.

З погляду добра для особи людської ці обидві форми (стихійного гуртування і поневолення особи) є несприятливі для особи; в першій нема планомірного суспільного виховання особи, а в другій є калічення психики осібняка, який підготовлюється, як однобічна істота, з пониженою здібністю до життя.

Для добра особи є найбільш сприятлива третя форма — демократична скупина, в якій усовуються хиби обох инших і на перше місце ставляться інтереси найбільшого добра всіх членів скупини разом і кожного зокрема.


Яку вагу в науці і житті мають вищепредставлеиі засадничі форми гуртування і скупчування людей? Вага це велика: коли науково пізнати ці форми, то вони дають нам можливість зробити розбір (аналізу) суспільного життя, пізнати складність людських відносин, а коли ми це пізнаємо, то зможемо свідомо керувати суспільством. Все, що людина пізнає — вона опановує і стає активною. Незнання-ж людину параліжує, віддає до роспорядимости инших. Треба добре зрозуміти засадничі форми гуртування і скупчування людей, щоб розуміти, що навколо нас робиться.

Те, про що тепер пишемо, українській науці і літературі поки-що невідоме. Це є показником, як низько стоїть свідомість тих людей у нас, що силкуються пропхатись до »проводу« і називають себе інтелігентами.

Пізнавши засадничі форми гуртування і скупчування людей, підемо далі і пильніше приглянемося до простих і складних скупив, а нарешті до їх вищих сполучень.