Суспільна будова/Суспільна людина (осібняк)
| ◀ I. Вступ: про науку взагалі і про суспільну науку | Суспільна будова II. Суспільна людина (осібняк) |
III. Гуртування в царстві рослин і тварин ▶ |
|
Людини по-за суспільством не може бути вже тому, що вона зявляється на світ в маленькому суспільстві, що зветься родина. Родина її вигодує, навчить мови, з мовою дасть певне пізнання світу, навчить працювати, здобувати собі хліб насущний та обертатися між людьми.
Людина є істота суспільна споконвіку.
З природи людина виходить наділена здібностею жити суспільно: хоч мови вивчається згодом, але вже родиться з таким горлом, в якому виробиться згодом здібність говорити. Мова є найважніше знаряддя звязку людини з людиною, але є ще й инші способи для виразу людського стану — миґи, рухи, жести, які мають кожне своє значіння в свідомости, а тому людина людину може розуміти.
Розуміння — то вже виробляється в суспільстві, бо без суспільства не можна пізнати значіння слів, зформувати думок. Коли людина обертається десь далеко від нас, в иншому суспільстві, то у неї буде инша мова, цеб-то инші значіння звуків. Отож мова є показником, до якого суспільства належить людина.
Так само з природи людина одержує способи, як вражати иншу людину, як робити на неї вплив. Осібняк має прилади, щоб одержувати вражіння зовні:
має очі, якими бачить простір, форму предметів і може розділити світ на частини, себ-то пізнати; ситківка ока може приймати до 3½ міліонів ріжних подразнень від світла;
має вуха, якими чує звуки і одріжняє їх висоту — чи »тонкі« вони чи »товсті«, а загалом одріжняє повні тони і пів-тони (собака одріжняє і чверть-тони!); основних тонів людський голос має 5 та ще 2 пів-тони, отже ніби 7 ступнів звуку, але людина може піднімать голос від баса вгору аж майже на три октави. І з цієї здібности виходить вся краса виразистої мови і спів, багацтва якого не вичерпаєш. Ухо людське має в собі такий пристрой, що може одріжняти більше 20000 ріжних звуків.
Смакові пристрої в роті, через які можемо відріжняти ті речі, що нам потрібні (їстивні) від шкідливих.
Нюхові пристрої в носі відріжняють приємні і неприємні запахи.
На шкірі маємо багато таких кінцівок, якими одріжняємо шорсткі і гладенькі предмети (намацальне почуття), холод, тепло, давління, біль.
Цілим тілом відчуваємо, напр. рівновагу, хоч пристрой для цього влаштований в усі. Так само в тілі маємо (у м'язах, сухожиллях то-що) почуття ваги і рухові звички. Є ще орґаничні почуття, цеб-то ми відчуваємо всі потреби, що уможливлюють нам життя (дихання, голод, розмноженння, спорожнювання то-що).
Як з окола, так і з середини ми наче озброєні всякими приладами, пристроями, апаратами, що нам служать знамениту службу: дають змогу влаштуватися на світі, рухатись в природі поміж ріжними тілами і відчувати, що́ нам треба, що́ нам добре, що́ шкідливе. На нас все оточення наше робить вплив, а ми на його відповідаємо нашими пристроями, цеб-то природа і люде на нас роблять акцію, а ми відповідаємо реакцією. Ми самі також робимо акцію на все, що нас оточує, а наше оточення реаґує на наші акції. В науці принято називати вплив на нас з окола (зовні) подразненням, котре сприймається чи очима, вухами, нюхом, смаком, шкірою (намацання, тепло, холод, біль, давління), чи всим тілом (рівновага і ин.). Подразнить нас щось, а ми його сприймаємо, цеб-то одержуємо вражіння, потім відповідаємо словом, рухом, жестом і ин., якось тримаємось, якось поводимо себе. Отож всі наші акції і реакції звемо загалом одним словом — поведінка.
Поведінку людську виучують ріжні науки: поведінку осібняка виучує психолоґія (від слова грецького »психе́« — значить »душа«), а поведінку людей в гурті виучує соціолоґія.
Щоб розуміти гуртову або суспільну поведінку людей, то треба попереду добре знати поведінку осібняка, а то значить, що соціолоґію вчити без психолоґії неможливо, бо багато не будемо розуміти в суспільному житті, коли не знатимемо попереду науки про поведінку окремої людини.Щоб наш виклад був зрозумілий, то ми згадуємо і наводимо з психолоґії де-які відомости, потрібні для зрозуміння суспільного життя.
Що людину рухає в житті — це передовсім її потреби. Кожний людський осібняк має вроджені потреби, які мусить заспокоїти, щоб жити. Ці потреби, як важні спонуки, женуть людину до праці, діяльности, взаємин з иншими людьми, і так твориться суспільне, гуртове задоволення потреб. Суспільство, яко співжиття людей, є неминуче і необхідне.
Ріжні учені досліджували, які є головні потреби людини і по-ріжному їх ділили. Над тим працювали англійські учені (напр. Мак Дауґол), американські (Роос, Л. Уорд, Джемс), італійські (Парето), бельґійські (Де Ґреф), російські (Лавров, Тахтарев, Сорокін) і українські (Щербина, Дністрянський), а всеж до однієї думки не дійшли. Але з того всього можна виснувати, що головні людські потреби є такі:
1. потреба розмноження людей (поголівна потреба, материнство-батьківство),
2. потреба живлення, задоволення голоду, спраги і инші природні потреби — дихання, спорожнювання то-що,
3. потреба пізнання,
4. потреба захисту осібняка від ріжних небезпек (природніх і суспільних),
5. потреба гуртового, суспільного захисту людського роду,
6. потреба діяльности,
7. потреба розваги,
8. потреба спочинку.
Безліч практичних потреб людини, про які ми турбуємося що-дня, можна звести до тих головних вроджених потреб. І ці головні вроджені потреби є постійними, вічними рушійними силами, що живуть внутрі людини, як властивости її тіла. Ці потреби є головні чинники людської поведінки. Яка з їх важніша або найголовніша? Очевидно, що кожна, бо не задовольниш потреби розмноження, то й людства не буде і суспільство пропаде; те саме станеться, коли не задовольниш потреби живлення; далі, не можна собі уявити людей, коли б вони не могли заспокоїти потреби пізнання, або коли б осібняк не захищав своє істнування від небезпек або коли б люде не збивалися в гурти і разом не захищалися або не працювали, або коли б не мали жадних розваг чи не спочивали.
Задоволення всіх потреб разом забезпечує наше істнування, наше життя, а коли якась потреба занедбана, то людина гине. Де-які учені кажуть, що всі потреби можна звести до однієї — до живлення, а вона задовольняється через господарство. Ось через те ці вчені думають, що господарство є найперша і найголовніша сила і що вона рухає всім суспільством. Такий погляд поширюють комуністи і соціял-демократи (їх разом називають марксистами тому, що вони йдуть за думкою одного ученого, Карла Маркса).
Але, як ви бачите і зважуєте, то виходить, що всі потреби не зведеш до одного живлення (до господарства). Хіба любов те саме, що голод і спрага? Або потреба пізнання, або розваги, або спочинку, або самозахисту чи гуртового захисту? Ні, кожна ця потреба діє окремо, як непереможна сила, через те одна людина (осібняк або індівід) лучиться в ріжні товариства, в ріжні спілки залежно від того, яку потребу люде задовольняють через ту чи иншу спілку.
Через ріжні вроджені потреби повстають ріжні спілки людські. Ми це далі побачимо виразно. Людина, вставші в-ранці і аж поки ляже спати, перебуває в ріжних спілках: то в родині, то в школі, то в церкві, то в кооперативі, то на зборах партії, то на фабриці, в бюро, в полі, то на засіданні професійної спілки, то на забаві, на зборах наукового товариства і т. д. і т. д.
І кожна потреба буває иноді дужча за життя: чи мало осібняків себе вбиває або инших через незаспокоєну потребу розмноження (»любов«, »кохання«)? Чи мало людей те саме роблять через незаспокоєний голод? Чи мало вмирає тих, що хочуть заспокоїти потребу пізнання (»мученики науки« і ин. — хіба голод жене багатьох людей літати тепер через океан на літаках? Якраз це роблять люде не через »економично-господарські« інтереси, бо ці люде не голодні, а ситі). Хіба потреба спочинку є »господарська« або потреба людям ходити молитись богові чи Марксові, чи Шевченкові?
Всі балачки про одну головну потребу і про одну головну суспільну силу, яка ніби то одна-єдина вертить весь суспільний механізм, є не наукові. Їх наука збила. Це ми далі побачимо ще виразніше.
Що суспільство поділяється на багато ріжних гуртів, спілок, товариств, скупчень, громад, держав, народів, класів і т. д. — це кожний знає. Але чому виникає поділ людей на ріжні гурти? Це коріниться, як в зовнішній природі, так і в людській натурі (в потребах) та в суспільних впливах.
Погляньмо на осібняків і побачимо, які між ними є ріжниці:
I. Передовсім ріжниці фізичні (тілесні):
|
1. Антрополоґичні (ріжні породи або раси: є 4 головних раси та багато під-рас). 2. Поголівні чи полові породи (чоловіки і жінки). 3. Вікові — одріжняємо дітей (малих, середніх, старших), підлітків, юнаків, дорослих, підстаркуватих, старих. 4. Фізіолоґичні, тоб то таки, що залежуть від того чи иншого стану орґанів нашого тіла. Вчені фізіолоґи вказують, що є більш 50 типів людей, — залежно від діяльности їх внутрішніх орґанів чи від стану їх здоровля. |
II. Ріжниці психолоґичні, цеб то ріжниці в здібностях і набутому досвіді:
|
1. Розуму (ми одріжняємо людей: ідіотів, дурнів, слабоумних, здібних, розумних, талановитих, ґеніяльних). 2. Почуття: одріжняємо нечутливих, чутливих, вражливих, темпераментних, екзальтованих. 3. Воління (бажання): безвольні, слабовольні, волеві (настирливі, тверді, непохитні), завзяті. |
III. Ріжниці в суспільному становищі або соціяльні.
Головніші ріжниці тут такі:
|
1. Професійні — фізична праця, 2. Соціяльна ранґа — керуючі, помічно-керуючі, підлеглі; 3. Мовні — дуже багато ріжних мов; 4. Маєткові — ріжні степені заможности (бідні, забезпечені, заможні, багатирі); |
|
5. Правові — ріжні степені прав (безправні, обмежені правно, привілейовані); 6. Територіяльні — тутешні, свої, чужі, далекі; 7. Державні — належуть до ріжних держав; 8. Партійні — належуть до ріжних партій; 9. Культурні — вчені, освічені, малоосвічені, темні, дикі; 10. Реліґійні — віруючі, байдужні, безвірники; 11. Инші ріжниці — мистецькі, технкчні і т.д. |
Ось ми лише перечислили головні три групи ріжниць (фізичних, психолоґичних і соціяльних), а вже під-груп дуже багато і дальших розділів ще більше.
Проф. Лазурський в своїй книзі »Класіфікація осібняків« дав трохи инший розподіл по вдачах людей на 3 типи:
вищий тип — це ті люде, що все скоряють собі, панують над оточенням завдяки своїм здібностям і роблять на його вплив — переробляють його;
середній тип — це такі, що роблять вплив на оточення і разом підлягають його впливові;
низчий тип — це такі, над якими панує оточення і переробляє їх, як хоче.
Одні ріжниці є вроджені, а другі штучно-вироблені. Яке значіння мають всі вищевказані ріжниці людські? Всі разом вони ведуть до того, що люде мають ріжну силу впливу на оточення, ріжну відпорність супроти оточення, а через те між людьми взаємне притягання не однакове, тому й ріжні гурти та скупини творяться.
Ріжниці коріняться в осібнякові (чи вони вроджені і незмінні, чи придбані і змінні — однаково), а тому суспільна орґанізація дуже ріжноманітна. Ця властивість осібняка (неподібність між людьми) називається умовно поліморфизмом, що значить — ріжноформність, многовдачність. Поліморфизм є й між тваринами, особливо напр. у так званих »суспільних тварин«: комашні, бджіл, термітів і ин. Тут поліморфизм зайшов так задалеко, що одна порода тварин має в собі ріжні гурти зі змінами в будові тіла: одні, що лише родять, другі, що лише запліднюють, треті — лише робітники, четверті лише »жовніри« і т.д. (Люде анатомично — будовою тіла — однакові, а тому про фізичний поліморфизм що-до людей говориться умовно, зате соціяльно-психичний поліморфизм людини великий).Зважте тепер всю вагу ріжниць між людськими осібняками! Одні ріжниці є природні і не змінюються (напр. поголів'я (ще кажуть »стать«), вік у даний момент, раса в даний момент), другі — змінюються (вік, раса змінюється через поголівне перехрещування), треті є придбані вже з практики (а не з роду) і змінюються, але всі ріжниці разом спричинюють ріжну силу притягання між людьми і тому виникають ріжні гурти, спілки, товариства суспільства!
Значить, ріжні потреби, ріжні вдачі, ріжні суспільно-виховані звичні прикмети — ось що лежить в основі ріжного гуртування людей. Через те ріжні акції і реакції між людьми, ріжні впливи, взаємини й нарешті — ріжні типи людей.
Хоч як ми коротко виклали про осібняка, але ви вже бачите, що наука про людину дуже цікава і що без цієї науки ми не зможемо багато чого зрозуміти в суспільному житті. Спитайте себе: чи ви думали про це? Чи розбирали ці питання про людину? Як що не розбирали, то чи могли ви правильну думку висловити про людське суспільство? Отим-то й ба!
Селяне й робітники через те й пасивні, полохливі перед життям, що вони знаходяться в низчих гуртах суспільства і зовсім не знають про причини розподілу між людьми і про скасування розподілу. Не знають, який розподіл є вроджений, а який придбаний, який не можна усунута, а який можна. Коли ж ми передумаємо добре форми і засади поліморфизму осібняків, то тоді взнаємо, що́ і як можна змінити законами, що і як змінити вихованням, як і куди простувати в політиці, в науці і т.д.
Ми далі це побачимо ще ясніще, але вже й тепер можна сказати, що для пізнання людини мусимо знати такі науки: антрополоґію, анатомію, фізіолоґію і психолоґію людини, а на основі того всього легше підійдемо до зрозуміння науки про суспільство або соціолоґії.
Легко сказати — вивчити ті науки, а чи є в українців книжки про це? Нема або дуже мало. Чому нема? Звідки і як збудуємо таку науку про осібняка і про суспільство? Знов же таки скажемо: це все пояснить нам наука соціолоґія, коли ми не пожаліємо сил на її вивчення.
Тепер поглянемо як гуртуються осібняки, але перед тим кілька слів про суспільне життя рослин і тварин.