Твори (Котляревський, 1922)/Том 1/Енеїда/Частина ІІІ

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Твори. Том 1. Енеїда
Іван Котляревський, під ред. Богдан Лепкий
Частина ІІІ
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Частина ІІІ.

1.Еней-сподар, посумувавши,
Насилу трохи вгамувавсь;
Поплакавши і поридавши,
Сивушною почастувавсь;
Но все таки його мутило
І коло серденька крутило,
Небіжчик часто щось вздихав:
Він моря так уже боявся,
Що на богів не полагався
І батькові не довіряв.

2.А вітри ззаду все трубили
В потилицю його човнам,
Що мчалися зо всеї сили
По чорним пінявим водам.
Гребці і весла положили
Та сидя люлечки курили
І кургикали пісеньок!
Козацьких, гарних, запорожських,
А які знали, то московських
Вигадували бриденьок.

3.Про Сагайдачного співали,
Либонь співали і про Січ,
Як в пікінери набірали,
Як мандрував козак всю ніч;
Полтавську славили Шведчину,
І неня як свою дитину
З двора провадила в поход;
Як під Бендерю воювали,
Без галушок як помірали,
Колись як був голодний год.

4.Не так то діється все хутко,
Як швидко кажуть нам казок;
Еней наш плив хоть дуже прудко,
Та вжеж він плавав не деньок.
Довгенько по морю щось шлялись,
І л'.аші о світі не знались,
Не знав Троянець ні один  — 
Куди, про що і як швендюють,
Куди це так вони мандрують,
Куди їх мчить Анхизів син.

5.Оттак поплававши не мало
І поблудивши по морям,
Якось і землю видно стало.
Побачили кінець бідам!
До берега як-раз пристали,
На землю з човнів повставали
І стали тута оддихать.
Ця Кумською земелька звалась,
Вона Троянцям подобалась,
Далось і їй Троянців знать.

6.Розгардіяш настав Троянцям,
Упять забули горювать;
Буває щастя скрізь поганцям,
А добрий мусить пропадать.
і тут вони не шанувались,
А зараз всі і потаскались,
Чого хотілося, шукать:
Якому меду та горілки,
Якому молодиці, дівки,
Оскому щоб з зубів зігнать.

7.Були бурлаки ці моторні,
Тут познакомилксь той час,
З диявола швидкі, проворні,
Підпустять москаля як-раз.
Зо всіми миттю побратались,
Посватались і покумались,
Мов зроду тутечки жили;
Хто мав к чому яку кебету,
Такого той шукав бенькету,
Всі веремію підняли.

8.Де досвітки, де вечерниці,
Або весілля де було,
Дівчата де і молодиці,
Кому родини надало  — 
То тут Троянці і вродились;
І лиш гляди, то й заходились
Коло жінок там ворожить,
І чоловіків підпоївши,
Жінок, куди хто знав, повівши,
Давай по чарці з ними пить.

9.Якіж були до карт охочі,
То не сиділи дурно тут;
Гуляли часто до півночі
В ніска, в парі, у лави, в жгут,
У памфиля, в візка і в кепа;
Комуж із них була дотепа,
То в гроші грали в сім листів,
Тут всі по волі забавлялись,
Пили та грали, женихались,
Ніхто без діла не сидів.

10.Еней один не веселився,
Йому не миле все було:
Йому Плутон та батько снився
І пекло в голову ввійшло.
Оставивши своїх гуляти,
Пішов скрізь по полях шукати,
Щоб хто дорогу показав,
Куди до пекла мандрувати,
Щоб розізнати, розпитати,
Бо в пекло стежки він не знав.

11.Ішов, ішов, аж з русих кудрів
В три ряди капав піт на ніс,
Як ось забачив щось і уздрів,
Густий пройшовши дуже ліс,  — 
На ніжці курячій стояла
То хатка дуже обветшала
І вся вертілася кругом.
Він до тії прийшовши хати,
Хазяїна став викликати,
Прищурившися під вікном.

12.Еней стояв і дожидався,
Щоб вийшов з хати хто-небудь;
У двері стукав, добувався,
Хотів був катку з ніжки спхнуть.
Як вийшла бабище старая,
Крива, горбатая, сухая,
Запліснявіла, вся в шрамах,
Сіда, ряба, беззуба, коса,
Розхрістана, простоволоса
І як в намисті  —  вся в жовнах...

13.Еней, таку уздрівши цяцю,
Не знав із ляку, де стояв:
І думав, що свою всю працю,
На віки тута потеряв.
Як ось до його підступила
Яга ця і заговорила,
Роззявивши свої уста:
„Гай, гай же, слихом послихати,
„Анхизенка у-віч видати!
„А як забрів ти в ці міста?

14.„Давно тебе я дожидаю,
„І думала, що вже пропав;
„Я все дивлюсь та визираю,
„Аж ось коли ти причвалав.
„Мені вже розказали з неба,
„Чого тобі пильненько треба,  — 
„Отець твій був у мене тут“.
Еней цьому подивувався
І баби сучої спитався:
Як відьму злую цю зовуть?

15.„Я Кумськая зовусь Сивилла,
„Ясного Феба попадя,
„При його храмі посіділа,
„ Давно живу на світі я!
„При Шведчині я дівувала,
„А Татарва як набігала,
„То вже я замужем була;
„І першу сарану зазнаю;
„Колиж був трус, як ізгадаю,
„То вся здрігнусь мов би мала.

16.„На світі всячину я знаю,
„Хоть нікуди і не хожу,
„І людям в нужді помагаю;
„Я їм на звіздах ворожу:
„Кому чи трясцю одігнати,
„От заушниць чи пошептати,
„Або з волос ізігнать  — 
„Шепчу, уроки проганяю,
„Перегіолохп впливаю,
„Гадюк умію замовлять.

17.„Тепер ходімо лиш в каплицю.
„Там Фебові ти поклонись
„І обіщай йому телицю,
„А послі гарно помолись.
„Не пожалій лиш золотого
„Для Феба світлого-ясного,
„Та і мені що перекинь;
„То ми тобі таки щось скажем,
„А може в пекло шлях покажем...
„Іди, утрись і більш не слинь".

18.Прийшли в каплицю перед Феба;
Еней поклони бити став,
Щоб із блакитного Феб неба,
Йому всю ласку показав.
Сивиллу тут замордувало,
І очі на лоб позганяло,
І дибом волос став сідий;
Клубком із рота піна билась,
Самаж вся корчилась, кривилась,
Мов дух вселився в неї злий.

19.Тряслась, кректала, побивалась,
Як бубон, синя стала вся;
Упавши на землю, качалась.
У барлозі мов порося.
і чим Еней молився більше,
То все було Сивиллі гірше;
А послі, як перемоливсь,
З Сивилли тільки піт котився;
Еней же на неї дивився,
Дрижав од страху і трусивсь.

20.Сивилла трохи очуняла,
Обтерла піну на губах
І до Енея проворчала
Приказ од Феба в цих словах:
„Така богів Олимпських рада,
„Що ти і вся твоя громада
„Не будете по смерть в Риму;
„Но що тебе там будуть знати,
„Твоє імення вихваляти,  — 
„Но ти не радуйся цьому.

21.„Іще ти випєш добру повну,
„По всіх усюдах будеш ти;
„І долю гірку, невгомонну
„Готовсь свою не раз клясти.
„Юнона ще не вдовольнилась,
„Її злоба щоб окошилась
„Хотяб на правнуках твоїх;
„Но послі будеш жить по-панськи,
„І люде всі твої троянські
„Забудуть всіх цих бід своїх“.

22.Еней похнюпивсь, дослухався,
Сивилла що йому верзла,
Стояв, за голову узявся  — 
Не по йому ця річ була.
„Трохи мене ти не морочиш,
„Не розчовпу, що ти пророчиш“,  — 
Еней Сивиллі говорив:
„Диявол знає, хто з вас бреше,
„Трохиб мені було не лекше,
„Як би я Феба не просив.

23.„Та вже що буде, те і буде,
„А буде те, що Бог нам дасть;
„Не ангели  —  такіїж люде,
„Колись нам треба всім пропасть
„Услужлива і нелукава  — 
„Мене до батька поведи;
„Я проходивсяб ради скуки
„Побачити пекельні муки,  — 
„А ну, на звізди погляди.

24.„Не перший я, та й не послідній,
„Іду до пекла на поклон:
„Орфей який уже негідний,
„Та щож йому зробив Плутон!
„А Геркулес як увалився,
„То так у пеклі розходився,
„Що всіх чортяк порозганяв.
„А ну, черкнім! А для охоти
„Тобі я дам на дві охвоти...
„Та нуж  —  скажи, щоб я вже знав!“

25.„Огнем, як бачу, ти іграєш“,
Йому дала яга одвіт:
„Ти пекла, бачу, ще не знаєш.
„Не мил тобі уже десь світ?
„Не люблять в пеклі жартувати.
„По-вік тобі дадуться знати,
„От тільки ніс туди посунь!
„Тобі там буде не до шмиги:
„Як піднесуть із оцтом фиги,
„То зараз вхопить тебе лунь.

26.„Колиж цю маєш ти охоту
„У батька в пеклі побувать,
„Мені дай зараз за роботу,
„То я приймуся мусувать,
„Як нам до пекла довалитись
„І там на мертвих подивитись.
„Ти знаєш  —  дурень не бере:
„У нас хоть трохи хто тямущий,
„Уміє жить по правді сущій,
„То той, хоть з батька, то здере.

27.„Покіль же що, то ти послухай
„Того, що я тобі скажу,
„І голови собі не чухай...
„Я в пекло стежку покажу.
„В лісу великому, густому,
„Непроходимому, пустому
„Якеєсь дерево росте;
„На нім кислиці не простії
„Ростуть  —  як жар, всі золотії,
„І деревце те не товсте.

28.„Із дерева цього зломити
„Ти мусиш гільку хоть одну;
„Без неї бо ні підступити
„Не можна перед сатану;
„Без тільки і назад не будеш,
„І душу з тілом ти погубиш,  — 
„Плутон тебе закабалить.
„Ідиж та пильно приглядайся,
„На всі чотирі озирайся,
„Де деревце те заблищить.

29.„Зломившиж, зараз убірайся,
„Як мога швидче утікай;
„Не становись, не оглядайся,
„І уха чим позатикай;
„Хоть будуть голоси кричати,
„Щоб ти оглянувся, прохати  — 
„Гляди не озирайсь, біжи!
„Вони, щоб тільки погубити,
„То будуть все тебе манити:
„Оттут себе ти покажи!..“

30.Яга тут чорт-зна де давалась,
Еней остався тільки сам;
Йому все яблуня здавалась,
Покою не було очам.
Шукать її Еней попхався,
Втомивсь, засапавсь, спотикався,
Поки прийшов під темний ліс;
Коловсь сердешний об тернину,
Пошарпався ввесь об шепшину,
Було таке, що рачки ліз.

31.Цей ліс густий був несказанно
І сумно все в йому було;
Щось вило там безперестанно
І страшним голосом ревло;
Еней, молитву прочитавши
І шапку цупко підвязавши,
В лісную гущу і пішов;
Ішов і утомивсь чимало;
І на дворі тоді смеркало,
А яблуні ще не знайшов.

32.Уже він начинав боятись,
На всі чотирі озиравсь:
Трусивсь, та нікуди діватись:
Далеко тяжко в ліс забравсь.
А гірше ще його злякало,
Як щось у очах засіяло:
Оттут-то берега пустивсь!
А послі дуже удивився,
Як під кнслицен опинився  — 
За гільку зараз ухвативсь.

33.І не подумавши ні мало,
Напявсь, за гілечку смикнув  — 
Аж дерево те затріщало,
І зараз гільку одчахнув;
І дав чим дуж із лісу драла,
Що аж земля під ним дріжала.
Біг так, що сам себе не чув,
Біг швидко, не остановлявся,
Увесь об колючки подрався,  — 
Як чорт, у репяхах ввесь був.

34.Прибіг к Троянцям, утомився
І оддихати простягнувсь;
Як хлюща, потом ввесь облився,
Трохи трохи не захлебнувсь.
Звелів з бичні волів пригнати,
Цапів з вівцями припасати  — 
Плутону в жертву принести
І всім богам, що пеклом правлять
І грішних тормошать і давлять,
Щоб гніву їм не навести.

35.Як тільки темна та похмурна
Із неба зслизла чорна ніч,
Годинаж стала балагурна,
Як звізди повтікали пріч  — 
Троянці всі заворушились,
Завештались, закамешились
На жертву приганять биків;
Дяки з попами позбірались,
Зовсім служити всі прибрались;
Огонь розкладений горів.

36.Піп зараз взяв вола за роги
І в лоб обухом зацідив,
І взявши голову між ноги,
Ніж в черево і засадив;
І виняв тельбухи з кишками,
Розклав гарненько їх рядками
І пильно кендюх розглядав.
Енею послі божу волю
І всім Троянцям добру волю,
Мов по звіздам, все віщував.

37.Як тут з скотиною возились
І хараморкали дяки,
Як вівці і цапи дрочились,
В різницях мов, ревли бики  — 
Сивилла тут де не взялася.
Запінилася і тряслася
І галас зараз підняла:
„К чортам ви швидче всі ізгиньте,
„Мене з Енеєм тут покиньте,
„Не ждіть, щоб тришія дала!

38.„А ти,  —  мовляла ко Енею:  — 
„Моторний, смілий молодець,
„Прощайся з юрбою своєю,
„Ходім лиш в пекло  —  там отець
„Нас твій давно вже ожидає
„І може без тебе скучає  — 
„А ну, пора чемчикувать!
„Возьми на плечі з хлібом клунок;
„Нехай йому лихий прасунок,
„Як голодом нам помірать.

39.„Не йди в дорогу без запасу,
„Бо хвіст од голоду надмеш;
„А де-де пншого ти часу
„І крихти хліба не найдеш.
„Я в пекло стежку протоптала,
„Не раз, не два я там бувала
„Я знаю тамошній народ;
„Доріжки всі, всі уголочки,
„Всі закоморочки, куточки
„Уже не первий знаю год.“

40.Еней в цю путь як-раз зібрався,
Шкапові чоботи обув,
Підтикався, підперезався
І пояс цупко підтягнув;
А в руки добру взяв дрючину,  — 
Обороняти злу личину,
Як лучиться де од собак.
А послі за руки взялися,
Прямцем до пекла поплелися,  — 
Пішли на прощу до чортяк.

41.Тепер же думаю, гадаю  — 
Трохи не годі і писать:
Ізроду пекла я не знаю,
Нездатний, далебі, брехать.
Хиба, читателі, пождіте,
Вгамуйтесь трохи, не галіте,  — 
Піду я до людей старих,
Щоб їх о пеклі розпитати,
І попрошу їх розказати,
Що чули од дідів своїх.

42.Виргилій же, нехай царствує,
Розумненький був чоловік.
Нехай не вадить, як почує,  — 
Та в давній дуже жив він вік.
Не так тепер і в пеклі стало,
Як в старину колись бувало
І як покійник написав.
Я може що-небудь прибавлю,
Переміню і що оставлю,
Писну  —  як од старих чував.

43.Еней з Сивиллою хватались,
До пекла швидче щоб прийти.
І дуже пильно приглядались,
До пекла двері як найти.
Як ось перед якуюсь гору
Прийшли і в ній велику нору
Знайшли і вскочили туди.
Пішли під землю темнотою,
Еней все щупався рукою,
Щоб не ввалитися куди.

44.Ця улиця вела у пекло,
Була вонюча і кальна;
У ній і вдень було, мов смеркло,
Од диму вся була чадна.
Жила з сестрою тут Дрімота,
Сестра же звалася Зівота;
Поклон ці перші оддали
Тімасі нашому Енею
З його старою попадею,
А послі далі повели.

45.А потім смерть до артикулу
Їм воздала косою честь,
Наперед стоя калавуру,
Який у її мосці єсть:
Чума, війна, харцизство, холод,
Короста, трясця, парші, голод;
За цимиж тут стояли в ряд:
Холера, шолуді, бешиха
І всі мирянські, знаєш, лиха,
Що нас без милости морять.

46.Іщеж не все тут окошилось,
Іще брела ватага лих:
За смертію слідом валилось
Жінок, свекрух і мачух злих;
Вітчими йшли, тесті скупяги,
Зяті і свояки мотяги,
Сердиті шурини, брати,
Зовиці, невістки, ятровки,
Що все гризуться без умовки,  — 
І всякі тут були кати.

47.Якіїсь злидні ще стояли,
Жували все в зубах папір,
В руках каламарі держали,
За уха настромляли пір.
Це все десятські та соцькії,
Начальники, пявки людськії,
І всі прокляті писарі,
Ісправніки все ваканцьові,
Судді і стряпчі безтолкові,
Повіренні, секретарі.

48.За цими йшли святі понури,
Що не дивились і на світ  — 
Смиренної були натури:
Складали руки на живіт,
Умильно Богу все молились,
На тиждень днів по три постились
І вслух не лаяли людей;
На чотках мир пересуждали
І вдень ніколи не гуляли,
Вночіж було не без гостей.

49.Насупроти цих окаянниць,
Квартал був цілий волоцюг,
Моргух, мандрьох, ярижниць, пяниць
І бахурів на цілий плуг;
З обстриженими головами,
З підрізаними пеленами
Стояли хльорки наголо:
І панночок філтіфікетних,
Ласкавих, гарних і дотепних
Багацько дуже щось було.

50.І молодиці молоденькі,
Що вийшли замуж за старих,
Що всякий час були раденькі
Потішить парнів молодих;
І ті тут молодці стояли,
Що недотепним помагали
Для них сімейку розплодить:
А діти гуртові кричали,
Своїх пань-маток проклинали,
Що не дали на світі жить.

51.Еней хоть сильно тут дивився
Такій великій новині,
Та вже од страху так трусився,
Мов сидя охляп на коні.
Побачившиж іще іздалі,
Які там дива плазували,
Кругом куди не поглядиш  — 
Злякавсь, к Сивиллі прихилився,
Хватавсь за дергу і тулився,
Мов од кота в коморі миш.

52.Сивилла в дальший путь таскала  — 
Не баскаличивсь би та йшов,
І так швиденько поспішала  — 
Еней не чув аж підошов,
Хватаючися за ягою.
Як ось уздріли пред собою
Чрез річку в пекло перевіз.
Ця річка Стиксом називалась,
Сюди ватага душ збіралась,
Щоб хто на той бік перевіз.

53.І перевізник тут явився:
Як циган, смуглой пери був,
Од сонця ввесь він попалився,
І губи, як арап, оддув;
Очища в лоб позападали,
Сметаною позапливали,
А голова вся в ковтунах;
Із рота слина все котилась,
Як повстка, борода скомшилась,  — 
Всім задавав собою страх.

54.Сорочка звязана узлами
Держалась всилу на плечах,
Попричепляна мотузками,
Як решето, була в дірках;
Замазана була на палець,
Засалена, аж капав смалець;
Обутий в драні постоли,
Із дір онучі волочились,
Зовсім, хоть вижми, помочились;
Пошарпані штани були.

55.За пояс лико одвічало,
На йому висів гаманець:
Тютюн і люлька і кресало,
Лежали губка, кремінець.
Хароном перевізник звався,
Собою дуже величався,
Бо і не в шутку був божок:
З крючком весельцем погрібався,
По Стиксові, як стрілка мчався,
Був човен легкий, як пушок.

56.На ярмарку як слобожане,
Або на красному торгу
До риби товпляться миряне  — 
Було на цьому так лугу.
Душа товкала душу в боки
І скреготали, мов сороки;
Той пхавсь той сунувсь, инший ліз,
Всі мялися, перебірались,
Кричали, спорили і рвались,
І всяк хотів, його щоб віз.

57.Як гуща в сирівці іграє,
Шиплять, як кваснуть, буряки,
Як проти сонця рій гуляє  — 
Гули ці так небораки;
Харона плачучи прохали,
До його руки простягали,
Щоб взяв з собою на каюк;
Но цей того плачу байдуже,
На просьби уважав не дуже:
Злий з сина був старий дундук.

58.І знай, що все веслом махає
І в морду тиче хоч кому,
Од каюка всіх одганяє,
А по вибору своєму
Потрошечку в човен сажає,
І зараз човен одпихає,
На другий перевозить бік.
Кого не візьме, як затнеться,
Тому сидіти доведеться,
Гляди  —  і цілий може вік.

59.Еней в кагал цей як убрався,
Щоб зближитися к порому,
То з Палінуром повстрічався,
Штурманував що при йому.
Тут Палінур пред ним заплакав,
Про долю злу свою балакав,
Що через річку не везуть;
Но баба зараз розлучила.
Енею в батька загвоздила,
Щоб довго не базікав тут.

60.Попхались к берегу поближче,
Прийшли на самий перевіз,
Де засмальцьований дідище
Вередував, як в греблі біс:
Кричав буцім-то навіжений,
І кобенив народ хрещений,
Як водиться в шиньках у нас.
Досталось родичам сердешним,
Не дуже лаяв словом ґречним,  — 
Нехай же зносять в добрий час!

61.Харон таких гостей уздрівши,
Оскілками на їх дививсь,
Як бик скажений заревівши,
Запінивсь дуже і озливсь:
„Відкіль такії це мандрьохи?
„І так уже вас тут не трохи,  — 
„Якого чорта ви прийшли?
„Хиба щоб хати холодити!
„Вас треба так одпровадити,
„Щоб ви і місця не найшли!

62.„Геть, преч вбірайтесь відсіль к чорту,
„Я вам потилишника дам;
„Побю всю пику, зуби, морду,
„Аж не пізна вас дідько сам:
„Ійон же як захрабрували,
„Живі сюди примандрували,
„Бач, гиряві, чого хотять!
„Не дуже я на вас покваплюсь,
„Тут з мертвими ось не управлюсь,
„Що так над шиєю й стоять“...

63.Сивилла бачить, що не шутка,
Бо дуже сердиться Харон  — 
Еней же був собі плохутка  — 
Дала стариґаню поклон:
„Та ну, на нас лиш придивися“,
Сказала: „дуже не гнівися,
„Ми не самі прийшли сюди;
„Хибаж мене ти не пізнаєш,
„Що так кричиш, на нас, гукаєш?
„Оце невидані біди!

64.„Ось глянься, що оце такеє!
„Утихомирся, не бурчи;
„Ось деревце, бач золотеє.
„Тепер же, коли хоч, мовчи.“
Потім все дрібно розказала,
Кого до пекла провожала,
До кого, як, про що, за чим...
Харон же зараз схаменувся,
Разів з чотирі погребнувся
І з каючком причалив к ним.

65.Еней з Сивиллою своєю
Не мішкавши в човен ввійшли;
Кальною річкою цією
На той бік в пекло поплили;
Вода в розколини лилася,
Що аж Сивилла піднялася,
Еней боявсь, щоб не втонуть;
Но пан Харон так потрудився,
На той бік так перехопився,
Що нільзя й оком ізмигнуть.

66.Приставши, висадив на землю,
Узяв копійку за труди,
За працьовиту свою греблю,
І ще сказав, іти куди.
Пройшовши відсіль гонів з двоє,
Побравшись за руки обоє,
Побачили, що ось лежав
У буряні бровко муругий,
Три голови мав пес цей мурий,
Він на Енея загарчав.

67.Загавкав грізно в три язики,
Уже був кинувсь і кусать,
Еней підняв тут крик великий,
Хотів чим дуж назад втікать.
Аж баба хліб бровку шпурнула
І горло глевтяком заткнула,
То він за кормом і погнавсь;
Еней же з бабою старою,
То сяк, то так попід рукою
Тихенько од бровка убрявсь.

68.Тепер Еней убрався в пекло,
Прийшов зовсім на инший світ.
Там все поблідло і поблекло,
Нема ні місяця, ні звізд...
Там тільки тумани великі,
Там чутно жалібнії крики,
Там мука грішним не мала.
Еней з Сивиллою гляділи,
Якії муки тут терпіли,
Якая кара всім була...

69.Смола там в пеклі клекотіла
І грілася все в казанах
Живиця, сірка, нефть кипіла,  — 
Палав огонь  —  великий, страх!
В смолі цій грішники сиділи
І на огні пеклись, горіли,
Хто як за віщо заслужив...
Пером не можна написати,
Не можна і в казках сказати,
Яких було багацько див!

70.Панів за те там мордували,
І жарили зо всіх боків,
Що людям льготи не давали,
І ставили їх за скотів;
За те вони дрова возили,
В болотах очерет косили,
Носили в пекло на підпал.
Чорти за ними приглядали,
Залізним пруттям підганяли,
Коли який з них приставав.

71.Огненним пруттям оддирали
Кругом на спину і живіт,
Себе що сами убивали,
Яким остив наш білий світ.
Гарячим дьогтем заливали,
Ножами під боки штрикали,
Щоб не хапались умірать.
Робили різнії їм муки,
Товкли у мужчирях їм руки,
Не важились щоб убивать.

72.Багатим та скупим зливали
Розтопленеє срібло в рот,
А брехунів там заставляли
Лизать гарячих сковород;
Якіж із роду не женились,
Та по чужих кутках живились,
Такі повішені на крюк,
Зачеплені за теє тіло,
На світі що грішило сміло,
І не боялося цих мук.

73.Всім старшинам тут без розбору,
Панам, підпанкам і слугам,
Давали в пеклі добру хльору,
Всім по заслузі, як котам.
Тут всякії були цехмистри,
І ратмани, і бургомистри,
Судді, підсудки, писарі,
Які по правді не судили
Та тільки грошики лупили
І одбірали хабарі.

74.І всі розумні филизопи,
Що в світі вчились мудровать:
Ченці, попи і крутопопи,
Мирян щоб знали научать,
Щоб не ганялись за гривнями,
Щоб не возились з попадями
Та знали церкву щоб одну;
Ксьондзи до баб щоб не іржали,
А мудрі звізд щоб не знімали  — 
Були в огні на самім дну.

75.Жінок своїх що не держали
В руках, а волю їм дали,
По весіллях їх одпускали,
Щоб часто в приданках були
І до півночі там гуляли,
І в гречку деколи скакали  — 
Такі сиділи всі в шапках
І з превеликими рогами,
З зажмуреними всі очами,
В кипячих сіркой казанах.

76.Батьки, які синів не вчили,
А гладили по головах,
І тільки знай, що їх хвалили  — 
Кипіли в нефті в казанах;
Що через їх синки в ледащо
Пустилися, пішли в ні-на-що,
А послі чубили батьків
І всею силою бажали,
Батьки щоб швидче умірали,
Щоб їм принятись до замків.

77.І ті були там лигоминці,
Піддурювали що дівок,
Що в вікна дрались по драбинці,
Під темний, тихий вечорок;
Що будуть сватать їх, брехали,
Підманювали, улещали,
Поки добрались до кінця;
Поки дівки од перечосу
До самого товстіли носу,
Що сором послі до вінця.

78.Були там купчики проворні,
Що їздили по ярмаркам
І на аршинець на підборний
Поганий продавали крам.
Тут всякії були пронози,
Перекупки і шмаровози,
Жиди, міняйли, шинкарі;
І ті, що фиґи-миґи возять,
Що в боклагах гарячий носять,  — 
Гам всі пеклися крамарі.

79.Паливоди і волоцюги,
Всі зводники і всі плуги,
Ярижники і всі пянюги,
Обманщики і всі моти,
Всі ворожбити, чародії,
Всі гайдамаки, всі злодії,
Шевці, кравці і ковалі;
Цехи: різницький, коновальський,
Кушнірський, ткацький, шаповальський
Кипіли в пеклі всі в смолі.

80.Там всі невірні й христіянє,
Були пани і мужики,
Була тут шляхта і міщанє,
І молоді, і старики;
Були багаті і убогі.
Прямі були і кривоногі,
Були видющі і сліпі,
Були і штатські, і воєнні,
Були і панські, і казенні,
Були миряне і попи.

81.Гай, гай!.. та нігде правди діти,
Брехняж наробить лиха більш:
Сиділи там скучні піїти,
Писарчуки поганих вірш,
Великії терпіли муки:
Їм звязані були і руки,
Мов у Татар терпіли плін.
От-так і наш брат попадеться,
Що пише, не остережеться...
Який же втерпить його хрін?

82.Якусь особу мацапуру
Там шкварили на шашлику,
Гарячу мідь лили за шкуру
І розпинали на бику:
Натуру мав він дуже бридку,
Кривив душею для прибитку,
Чужеє оддавав в печать;
Без сорома, без Бога бувши
І восьму заповідь забувши,
Чужим пустився промишлять.

83.Еней як відсіль відступився
І далі трохи одійшов,
То на другеє нахопився,
Жіночу муку тут найшов.
В другім зо всіх цих каравані
Піджарювали, як у бані,
Що аж кричали на чім світ;
Оці то галас ісправляли,
Гарчали, вили і пищали,
Після куті мов на живіт!..

84.Дівки, баби і молодиці
Кляли себе і ввесь свій рід,
Кляли всі жарти, вечерниці,
Кляли і жизнь, і білий світ...
За те їм так там задавали,
Що через міру мудрували
І верховодили над всім;
Хоть чоловік і не онеє,
Коли же жінці, бачиш, теє,
Так треба угодити їй.

85.Були там чесні пустомолки,
Що знали ввесь святий закон,
Молилися без остановки
І били сот по пять поклон,
Як в церкві між людьми стояли
І головами все хитали;
Як же були на самоті,
То молитовники ховали,
Казились, бігали, скакали
І гірше дещо в темноті.

86.Були і тії там панянки,
Що наряжались на показ;
Мандрьохи, хльорки і діптянки,
Що продають себе на час.
Ці в сірці і в смолі кипіли,
За те, що жирно дуже їли
І що не страшив їх і піст.
Що все прикушували губи,
І скалили біленькі зуби,
І дуже волочили хвіст.

87.Пеклись тут гарні молодиці,
Аж жаль було на їх глядіть  — 
Чорняві, повні, милолиці;
І ці тут мусили кипіть,
Що замуж за старих ходили
І мишаком їх поморили,
Щоб послі гарно погулять
І з парубками поводитись,
На світі весело нажитись
І не голодним умірать.

88.Якіїсь мучились там птахи
З куделями на головах.
Це чеснії, не потіпахи,
Були тендітні при людях;
А без людей  —  не можна знати,
Себе чим мали забавляти,
Про те лиш знали до дверей.
Їм тяжко в пеклі докоряли,
Смоли на щоки наліпляли,
Щоб не дурили так людей.

89.Бо щоки терли манією,
А блейвасом і ніс, і лоб.
Щоб краскою, хоть не своєю,
Причарувать к собі когоб;
Із ріпи підставляли зуби,
Ялозили все смальцем губи,
Щоб підвести на гріх людей:
Піндючили якіїсь бочки,
Мостили в пазусі платочки,
В которих не було грудей.

90.За цими по ряду шварчали
В розпалених сковородах
Старі баби, що все ворчали,
Базікали о всіх ділах;
Все тільки старину хвалили,
А молодих товкли та били.
Не думалиж, які були,
Іще як сами дівували
Та з хлопцями як гарцювали,
Та й по дитинці привели.

91.Відьом же тут колесували
І всіх шептух і ворожок;
Там жили з їх чорти мотали
І без ветушки на клубок:
На припічках щоб не орали,
У комени щоб не літали,
Не їздилиб на упирях;
І щоб дощу не продавали,
В ночі людей щоб не лякали,
Не ворожилиб на бобах.

92.А зводницям таке робили,
Що цур йому вже і казать,
На гріх дівок що підводили
І цим учились промишлять;
Жінок од чоловіків крали
І волоцюгам помагали
Рогами людський лоб квітчать:
Щоб не-своїм не торгували.
Тогоб на одкуп не давали,
Що треба про запас держать.

93.Еней там бачив щось не мало
Кипячих мучениць в смолі...
Як з кабанів топилось сало,
Так шкварилися ці в огні:
Були і світські, і черниці,
Були дівки і молодиці,
Були і пані, й панночки;
Були в свитках, були в охвотах,
Були в дулєтах і в капотах,
Були всі грішні жіночки.

94.Но це були все осужденні,
Які померли не тепер;
Без судуж не палив пекельний
Огонь, недавно хто умер.
Ці всі були в другім загоні,
Як би лошата, або коні,  — 
Не знали, попадуть куди.
Еней, на перших подивившись
І о бідах їх пожурившись,
Пішов другими ворітьми.

95.Еней ввійшовши в цю кошару,
Побачив там багацько душ.
Вмішавшися між цю отару,
Як між гадюки чорний уж.
Тут різні душі похожали,
Все думали та все гадали  — 
Куди то за гріхи їх впруть?
Чи в рай їх пустять веселитись,
Чи може в пекло пошмалитись
І за гріхи їм носа втруть?

96.Було їм вільно розмовляти
Про всякії свої діла,
І думати, і мізкувати  — 
Яка душа, де, як жила.
Багатий тут на смерть гнівився,
Що він з грішми не розлічився
Кому і скільки треба дать;
Скупий же тоскував, нудився,
Що він на світі не нажився,
І що не вспів і погулять.

97.Сутяга толкував укази,
І що то значить наш Статут;
Розказував свої прокази.
На світі що робив цей плут;
Мудрець же фізику провадив
І толкував якихсь монадів,
І думав, відкіль взявся світ?
А мартопляс кричав, сміявся,
Розказував і дивувався,
Як добре знав жінок дурить.

98.Суддя там признавався сміло,
Що з ґудзиками за мундір
Таке переоначив діло,
Що можеб навістив Сибір,
Та смерть ізбавила косою,
Що кат легенькою рукою
Плечей йому не покропив;
А лікар скрізь ходив з ланцетом,
З слабительним і спермацетом
І чванивсь, як людей морив.

99.Ласощохлисти похожали,
Всі фертики і паничі,
На пальцях нігтики кусали,
Розприндившись, як павичі;
Все очі вгору піднімали,
По світу нашому вздихали,
Що рано їх побрала смерть,  — 
Що трохи слави учинили,
Не всіх на світі подурили,
Не всім у спіли морду втерть.

100.Моти, картьожники, пянюги
І ввесь проворний, чесний род,
Лакеї, конюхи і слуги,
Всі кухарі і скороход  — 
Побравшись за руки, ходили
І все о плутнях говорили,
Які робили, як жили:
Як паній і панів дурили,
Як по шиньках в ночі ходили
І як з кишень хустки тягли.

101.Там придзиґльованки журились,
Що нікому вже підморгнуть,
За ними більш не волочились,
Тут їх заклекотіла путь.
Баби тут більш не ворожили
І простодушних не дурили;
Якіж дівок охочі бить,
Зубами з серця скреготали,
Що наймички їх не вважали
І не хотіли їм годить.

102.Еней уздрів свою Дидону,
Осмалену, мов головня,
Як-раз по нашому закону
Пред нею шапочку і зняв;
„Здорова!  —  глянь... де ти взялася?
„І ти, сердешна, приплелася
„Із Карфагени аж сюда!..
„Якого біса ти спеклася?
„Хиба на світі нажилася?
„Чорт-мав тобі десь і стида!

103.„Така смашная молодиця  — 
„І глянь! умерла залюбки...
„Румяна, повна, білолиця,
„Хто гляне, то лизне губки;
„Тепер з тебе яка утіха?
„Ніхто не гляне і для сміха,
„Навік тепер пропала ти!
„Я, далебі, в тім не виною,
„Що так роз'їхався з тобою:
„Мені приказано втекти.

104.„Тепер же, коли хоч, злигаймось
„І нумо жить так, як жили,
„Тут закурім, заженихаймось,
„Не розлучаймось ніколи.
„Ходи, тебе я помилую,
„Прижму до серця  —  поцілую...“
Йомуж Дидона наодріз
Сказала: „к чорту убірайся,
„На мене більш не женихайся...
„Не лізь, бо розібю і ніс.“

105.Сказавши, чорт-зна де пропала,
Еней не знав, що і робить;
Колиб яга не закричала,
Що довго годі говорить,
То можеб там і застоявся
І може той пори дождався,
Щоб хто і ребра полічив:
Щоб з вдовами не женихався.
Над мертвими не наглумлявся.
Жінок любовю не морив.

106.Еней з Сивиллою попхався
В пекельную подалі глуш;
Як на дорозі повстрічався
З громадою знакомих душ.
Тут всі з Енеєм обнімались,
Чоломкались і цілувались;
Побачивши князька свого,
Тут всяк сміявся, реготався;
Еней до всіх їх доглядався,
Знайшов з Троянців ось кого:

107.Педька, Терешка, Шеліфона,
Панька, Охріма і Харка,
Леська, Олешка і Сізьона,
Пархома, Їська і Феська,
Стецька, Ониська, Опанаса,
Свирида, Лазаря, Тараса;
Були Денис, Остап, Овсій
І всі Троянці, що втопились,
Як на човнах з ним волочились;
Тут був Вернигора Мусій.

108.Жидівська школа завелася,
Великий крик всі підняли,
І реготня де не взялася,
Тут всяку всячину верзли:
Згадали чорт-знає колишнє,
Балакали уже і лишнє,
І сам Еней тут розходивсь.
Щось балагурили довгенько,
Хоч ізійшлися і раненько,
Та пан Еней наш опізнивсь.

109.Сивиллі це не показалось,
Що так пахолок застоявсь,
Що дитятко так розбрехалось.
Уже і о світі не знавсь,  — 
На його грізно закричала,
Залаяла, запорощала,
Що аж Еней ввесь затрусивсь.
Троянці так же всі здрігнули
І вростіч, хто куди, махнули,
Еней за бабою пустивсь.

110.Ішли, і як би не збрехати  — 
Трохи не з пари добрих гін,
Як ось побачили і хати,
І ввесь Плутонів царський дім,
Сивилла пальцем указала.
І так Енеєві сказала:
„От тут і пан Плутон живе
„І з Прозерпиною своєю,
„До їх то на поклін з гіллею
„Тепер я поведу тебе“.

111.І тільки що прийшли к воротам,
І в двір пустилися чвалать,
Як баба бридка, криворота,
„Хто йде?“ їх стала окликать.
Мерзенне чудо це стояло
І било під двором в клепало,
Як в панських водиться дворах;
Обмотана вся ланцюгами,
Гадюки вилися клубками
На голові і на плечах.

112.Вона без всякого обману
І щиро без обиняків
Робила грішним добру шану,
Ремнями драла, мов биків:
Кусала, гризла, бичувала,
Кришила, шкварила, щипала,
Топтала, дряпала, пекла,
Порола, корчила, пиляла,
Вертіла, рвала, шпигувала
І кров із тіла їх пила.

113.Еней, бідняжка, ізлякався,
І ввесь, як крейда, побілів
І зараз у яги спитався.
Хто їй так мучити велів?
Вона йому все розказала
Так, як сама здорова знала,
Що в пеклі єсть суддя Еак;
Хоть він на смерть не осуждає,
Та мучити повеліває,
І як звелить  —  і мучать так.

114.Ворота самі одчинились,
Не смів ніхто їх задержать,
Еней з Сивиллою пустились,
Щоб Прозерпині честь оддать
І піднести їй на болячку
Ту суто-золоту гіллячку,
Що сильно так вона бажа.
Но к ній Енея не пустили,
Прогнали, трохи і не били,
Бо хиріла їх госпожа.

115.А далі вперлися в будинки
Підземного цього царя,  — 
Ні гіч, ні гаріля пилинки,
Було все чисто, як зоря:
Цвяховані були там сини
Т вікна всі з морської піни;
Щумиха, оливо, свинець,
Блищали міді там і криці.
Всі убрані були світлиці,  — 
По правді, панський був дворець.

116.Еней з ягою розглядали
Всі дива там, які були,
Роти свої пороззявляли
І очі на лоби пяли;
Проміж собою все зглядались,
Всьому дивились, осміхались,
Еней то цмокав, то свистав.
Оттут то душі ликували,
Що праведно в миру живали!
Еней і цих тут навіщав.

117.Сиділи, руки поскладавши,
Для них все празники були;
Люльки курили полягавши,
Або горілочку пили  — 
Не тютюнкову і не пінну,
Но третьопробну, перегінну,
Настоянную на бодян,
Під челюстами запікану,
І з ганусом, і до калгану,
В ній був і перець, і шапран.

118.І ласощі все тільки їли:
Сластьони, коржики, стовпці,
Вареники пшенишні, білі,
Пухкі з кавяром буханці;
Часник, рогіз, паслін, кислиці
Козельці, терн, глід, полуниці,
Крутії яйця з сирівцем,
І дуже вкусную яєшню  — 
Якусь німецьку, не тутешню,
А запивали все пивцем.

119.Велике тут було роздолля
Тому, хто праведно живе,
Так, як велике безголовя
Тому, хто грішну жизнь веде.
Хто мав к чому яку охоту,
Тут утішався тим до поту,  — 
Тут чистий був розгардіяш:
Лежи, спи, їж, пий, веселися,
Кричи, мовчи, співай, крутися;
Рубайсь  —  так і дадуть палаш.

120.Ні чванились, ні величались,
Ніхто не знав тут мудрувать,
Крий Боже! щоб ні догадались
Брат з брата в чім покепкувать;
Ні сердилися, ні гнівились,
Ні лаялися і не бились,
А всі жили тут любязно;
Тут всякий гласно женихався,
Ревнивих ябед не боявся;
Було в обще все за одно.

121.Ні холодно було, ні душно,
А саме так, як в сіряках,
І весело і так не скушно,
На велико дних як святках;
Коли кому що захотілось,
То тут як з неба і вродилось,  — 
Оттак то добрі тут жили!
Еней, це зрівши, дивувався,
І тут яги своєй спитався.
Які це праведні були?

122.„Не думай, щоб були чиновні“,
Сивилла цей дала одвіт:
„Або що грошей скрині повні,
„Або в яких товстий живіт;
„Не ті це, що в цвітних жупанах,
„В кармазинах, або сапянах;
„Не тіж, що з книгами в руках,
„Не лицарі, не розбишаки;
„Не ті це, що кричать: „і паки“,
„Не ті, що в золотих шапках.

123.„Се бідні нищі, навіженні,
„Що дурнями счисляли їх,
„Старці, хромі, сліпорожденні,
„3 яких був людський глум і сміх;
„Це  —  що з порожніми сумками
„Жили голодні під тинами,
„Собак дражнили по дворах;
„Це ті, що Біг дасть получали,
„Це ті, яких випроважали,
„В потилицю і по плечах.

124.„Це вдови бідні, безпомощні,
„Яким при юту не було;
„Це діви чесні, непорочні,
„Яким спідниці не дуло;
„Це  —  що без родичів остались
„І сиротами називались,
„А послі вбгались і в оклад;
„Це  —  що проценту не лупили,
„Що людям помагать любили.
„Хто чим багат, то тим і рад.

125.„Тут так же старшина правдива,
„Бувають всякії пани,  — 
„Но тільки трохи цього дива,
„Не кваплються на це вони!
„Бувають військові, значкові,
„І сотники, і бунчукові,
„Які правдиву жизнь вели;
„Тут люде всякого завіту  — 
„По білому єсть кілька світу,
„Которі праведно жили.“

126.„Скажиж, моя голубко сиза“,
Іще Еней яги спитав:
„Чом батька я свого Анхиза
„І досі в вічі не видав
„Ні з грішними, ні у Плутона?
„Хиба йому нема закона,
„Куди його щоб засадить?“
„Він божої,  —  сказала,  —  крови,
„І по Венериній любові,
„Де схоче, буде там і жить.“

127.Базікавши зійшли на гору,
На землю сіли оддихать,
І попотівши саме в пору,
Тут принялися розглядать,
Анхиза щоб не прогуляти,
Обридло бо і так шукати.
Анхиз же був тоді внизу,
І похожавши по долині,
Об миленькій своїй дитині
Водив по мізку коверзу.

128.Як глядь на-гору ненароком
І там свого синка уздрів;
Побіг старий не просто  —  боком
І ввесь од радости згорів.
Хватавсь з синком поговорити,
О всіх спитатись, розпросити
І повидатись хоть часок;
Енеєчка свого обняти,
По-батьківськи поцілувати,
Його почути голосок.

129.„Здоров, синашу, ма дитино!“
Анхиз Енеєві сказав:
„Чи цеж тобі таки не стидно,
„Що довго я тебе тут ждав?
„Ходім лишень к моїй господі,
„Гам поговорим на свободі,
„3а тебе будем міркувать.“
Еней стояв так, мов дубина,
Котилась з рота тільки слина,
Не смів мерця поцілувать.

130.Анхиз цю бачивши причину,
Чого синочок сумував,
І сам хотів обнять дитину  — 
Та ба! уже не в ту попав;
Принявсь, його щоб научати,
І тайности йому сказати,
Який Енеїв буде плід,
Якії діти будуть жваві,
На світі зроблять скільки слави,
Яким то хлопцям буде дід.

131.Тоді то в пеклі вечерниці
Лучились, бачиш, як на те,
Були дівки та молодиці
І там робили не пусте:
У ворона собі іграли,
Весільних пісеньок співали,
Співали тут і колядок;
Налили клоччя, ворожили,
По спині лещатами били,
Загадували загадок.

132.Тут заплітали джереґелі,
Дробушечки на головах;
Скакали по полу веґері,
В тісної баби по лавках;
А в комин сужених питали,
У хатніх вікон підслухали,
Ходили в північ по пустках;
До свічки ложечки палили,
Щитину із свині шмалили,
Або жмурились по кутках.

133.Сюди привів Анхиз Енея
І між дівок цих посадив;
Як неука і дуралея,
Принять до гурту їх просив;
І щоб обом їм услужили,
Як знають, так поворожили:
Чи буде у Риму синок,
Чи він хоть трохи уродливий,
К чому і як Еней щасливий,
Щоб всіх спитались ворожок.

134.Одна дівча була гостренька
І саме ухо прехихе,
Швидка, гнучка, хвистка, порскенька,  — 
Було з диявола лихе.
Вона тут тільки і робила,
Що всім гадала, ворожила  — 
Могуща в ділі тім була;
Чи брехеньки які сточити,
Кому імення приложити,
То так як-раз і додала!

135.Привідця зараз ця шептуха
І примостилась к старику,
Йому шепнула біля уха
І завела з ним річ таку:
„ОСь я синкові загадаю,
„Поворожу і попитаю,
„Йому, що буде, розкажу;
„Я ворожбу такую знаю,
„Хоть що, по правді одгадаю,
„І вже ніколи не збрешу.“

136.І зараз в горщечок наклала
Відьомських різних-всяких трав,
Які на Констянтина рвала,
І те гніздо, що ремез клав:
Васильки, папороть, шевлію,
Петрів ватіг і конвалію,
Любисток, просерень, чебрець,
І все це налила водою
Погожою, непочатою,
Сказавши скількись і словець.

137.Горщок цей черепком накрила,
Поставила його на жар
І тут Енея присадила,
Щоб огоньок він роздував.
Як розігрілось, зашипіло,
Запарилось, заклекотіло,
Ворочалося зверху вниз
Еней наш насторочив уха:
Мов чоловічий голос слуха,
Те чув і старий Анхиз.

138.Як стали роздувать пильніше,
Горщок той дужче клекотав,
Почули голос виразніше
І він Енею так сказав:
„Енею годі вже журитись.
„Од його має розплодитись
„Великий і завзятий рід;
„Всім світом буде управляти,
„По всіх усюдах воювати,
„Підверне всіх собі під спід.

139.„І римськії поставить стіни,
„В них буде жити, як в раю;
„Великі зробить переміни
„Во всім окружнім там краю;
„Там будуть жить та поживати,
„Покіль не будуть цілувати
„Ноги чиєїсь постола...
„Но відсіль час тобі вбіраться
„І з пан-отпем своїм прощаться,
„Щоб голова тут не лягла.“

140.Цього Анхизу не бажалось,
Щоб попрощатися з синком,
І в голову йому не клалось,
Щоб з ним так бачитись мельком.
Та ба! вже нічим пособити,
Енея треба відпустити,
Із пекла вивести на світ.
Прощалися і обнімались,
Слізьми гіркими обливались  — 
Анхиз кричав, як в марті кіт.

141.Еней з Сивиллою старою
Із пекла бігли навпростець;
Синок ворочав головою,
Поки аж не сховавсь отець.
Прийшов к Троянцям помаленьку
І крався нишком, потихеньку,
Де їм велів себе пождать.
Троянці покотом лежали
І на дозвіллі добре спали,  — 
Енеп і сам уклався спать.