Твори (Котляревський, 1922)/Том 1/Енеїда/Частина ІѴ

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Твори. Том 1. Енеїда
Іван Котляревський, під ред. Богдан Лепкий
Частина ІѴ
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Частина ІѴ.

1.Борщів як три не поденькуєш,
На моторошні засердчить,
І зараз тяглом закишкуєш
І в буркоті закеньдюшить;
Колиж що напхом зязикаєш,
І в тереб добре зживотаєш,
То на веселі занутрить;
Об лихо вдаром заземлюєш,
І ввесь забуд свій зголодуєш
І біг до горя зачортить.

2.Та що абищоти верзлялом,
Не казку кормом соловят;
Ось ну, закалиткуй брязкалом,
То радощі заденешать;
Коли давало спятакуєш,
То може чуло зновинуєш,
Як що з тобою спередить:
Куди на плавах човнувати,
Як угодилі Юнонати
І як Еней замінервить.

3.Мене за цю не лайте мову,
Не я її скомпонував;
Сивиллу лайте безтолкову,
Її це мізок змусував.
Це так вона коверзувала,
Енеєві пророкувала,
Йому де поступатись як:
Хотіла мізок закрутити,
Щоб грошей більше улупити,
Хоть бідний був Еней і так.

4.Та треба з лиха догадаться
Як прийде узлом до чогось,
А з відьмою не торгуваться,
Щоб хлипати не довелось.
Подякував старую суку
Еней за добрую науку,
Шагів з дванадцять в руку дав.
Сивилла грошики в калитку,
Піднявши пелену і свитку,
Ізслизла, мов лихий злигав.

5.Еней, ізбувши сучу бабу,
Як мога швидче на човни,
Щоб не дала Юнона швабу,
Що опинивсяб в сатани.
Троянці в човни посідавши
І швидко їх поодпихавши,
По вітру гарно поплили;
Гребли з диявола всі дружно.
Що деяким аж стало душно,
По хвилі весельця гули.

6.Пливуть  —  аж вітри забурчали
І закрутили не шутя,
Завили грізно, засвистали
Нема Енеєві пуття!
І зачало човни бурхати,
То сторч, то на бік колихати,
Що враг устоїть на ногах;
Троянці з ляку задріжали,
Як лиху помогти  —  не знали,
Іграли тільки на зубах.

7.Як ось став вітер ущухати
І хвилі трохи уляглись;
Став місяць з хмари виглядати,
І звізди на небі блись-блись!
Агу! Троянцям легче стало,
І тяжке горе з серця спало,
Уже бо думали пропасть.
З людьми на світі так буває:
Коли кого міх налякає,
То послі торба спать не дасть.

8.Уже Троянці вгамувались,
Могоричу всі потягли;
І, мов меньки, повивертались.
Безпечно спати залягли;
Аж ось поромщик їх, проноза,
На землю впав, як міх із воза.
І мов на пуп репетував:
„Пропали всі ми з головами,
„Прощаймось з тілом і душами.
„Остатній наш народ пропав!

9.„Заклятий острів перед нами
„І ми його не минемо,
„Не пропливем нігде човнами,
„А на йому пропадемо.
„Живе на острові цариця
„Цирцея, люта чарівниця
„І дуже злая до людей;
„Які лиш не остережуться,
„А їй на острів попадуться,
„Тих переверне на звірей.

10.„Не будеш тут ходить на парі,
„А підеш зараз чотирма;
„Пропали, як сірко в базарі!
„Готовте шиї до ярма!
„По нашому хохлацьку строю
„Не будеш цапом, ні козою,
„А вже запевне що волом:
„І будеш в плузі похожати,
„До броваря дрова таскати,
„А може підеш бовкуном.

11.„Лях цвенькати уже не буде,
„Загубить чуйку і жупан
„І „не позвалям“ там забуде,
„А заблеє так, як баран.
„Москаль  —  бодай би не козою
„Замекекав із бородою;
„А Прус хвостом не завиляв,
„Як, знаєш, лис хвостом виляв,
„Як дуже Дойда налягає,
„І як Чухрай угонку дав.

12.„Цесарці ходять журавлями,
„Цирцеї служать за гусар
„І в острові тілі сторожами;
„Італіянець же  —  маляр
„Ісквапніший на всякі штуки,
„Співак, танцюра на всі руки,
„Уміє і чижів ловить,  — 
„Цей переряжен в обезяну,
„Ошийник носить із сапяну
„І осужен людей смішить.

13.„Французиж давнії сіпаки,
„Головорізи-різники,  — 
„Ці перевернуті в собаки,
„Чужі щоб гризли маслаки.
„Вони і на владику лають,
„За горло всякого хватають,
„Гризуться і проміж себе:
„У них хто хитрий, то і старший,
„І знай всім наминає парші,
„Чуприну всякому скубе.

14.„Повзуть Швейцарці червяками,
„Голландці квакають в багні,
„Чухонці лазять муравями,
„Пізнаєш Жида там в свині.
„Индиком ходить там Гишпанець,
„Кротом же лазить Португалець,
„Звіркує Шведин вовком там;
„Датчанин добре жеребцює,
„Ведмедем Турчин там танцює,  — 
„Побачите, що буде нам!...“

15.Біду побачив неминучу
Троянці всі і пан Еней,
Зібралися в одну всі кучу
Подумать о біді своєй,
І миттю тут уговорились,
Щоб всі хрестились і молились,
Щобітільки острів їм минуть;
Молебень же втяли Еолу,
Щоб вітрам, по його ізволу,
В другий бік повелів дмухнуть.

16.Еол молебнем вдовольнився
І вітрів зараз одвернув,
Троянський плав перемінився,
Еней буть звірем увильнув.
Ватага вся повеселіла,
Горілка з пляшок булькотіла,
Ніхто ні краплі не пролив;
Потім взялися за весельця
І пригребнули всі од серця,
Мов би Еней по почті плив.

17.Еней по човну похожая,
Роменський тютюнець курив,
На всі чотирі розглядая,
Колиб чого не пропустив.
„Хваліте,  —  крикнув,  —  братця, Бога,
„Гребіте дужче яко-мога,
„От Тибр перед носом у нас!
„Ця річка Зевсом обіщана
„І з берегами нам оддана.
„Греби!... от закричу  —  шабас!“

18.Гребнули раз, два, три, чотирі,
Як на  —  у берега човни!
Троянці наші чуприндирі
На землю скіць  —  як там були!
І зараз стали розкладатись,
Копати, строїть, ташуватись,
Мов їм під лагер суд одвів.
Еней кричить: „моя тут воля!
„І скільки оком скинеш поля  — 
„Скрізь геть настрою городів!...“

19.Земелька ця була латинська,
Завзятий цар в ній був Латин,
Старий скупиндя  —  скурвасинська:
Дріжав, як Каїн, за алтин.
А также всі його підданці,
Носили латані галанці,
Дивившись на свого царя;
На гроші там не козиряли,
А в кітьки крашанками грали,  — 
Не візьмеш даром сухаря.

20.Латин цей, хоть не дуже близько,
А все Олимпським був рідня,
Не кланявся нікому низько,
Для його все була бридня.
Мерика, кажуть, його мати,
До Фавна стала учащати
Та і Латина добула.
Латин дочку мав чепуруху,
Проворну, гарну і моргуху,  — 
Одна у нього і була.

21.Дочка була зальотна птиця
І ззаду, спереду  —  кругом;
Червона, свіжа, як кислиця,
І все ходила павичом.
Дородна, росла і красива,
Приступна, добра, неспесива,
Гнучка, юрлива, молода;
Хоть хто на неї ненароком
Закине молодецьким оком,
То так її і вподоба.

22.Таке дівча  —  кусочок ласий,
Заслинишся, як глянеш раз:
Що ваші гречеські ковбаси,
Що ваш первак грушевий квас!...
Завійниця од неї вхопить,
На голову насяде клопіт,
А може тьохне і не так:
Поставить рогом ясні очі,
Що не доспиш петрівськой ночі,  — 
Те по собі я знаю сам...

23.Сусідні хлопці женихались
На гарну дівчину таку,
І сватать деякі питались,
Які хотіли, щоб смаку
В Латиновій дочці добиться,
Царя приданим поживиться,
Геть, геть  —  і царство за чуб взять.
Но ненечка її Амата,
В душі своїй була строката:
Не всякий їй любився зять.

24.Один був Турн царок нешпетний,
З Латином у сусідстві жив,
Дочці і матері прикметний
І батько дуже з ним дружив.
Не в шутку молодець був жвавий,
Товстий, високий, кучерявий,
Обточений, як огірок;
І війська мав свого чимало,
І грошиків таки бряжчало,  — 
Куди не кинь, був Турн царок.

25.Пан Турн щось дуже підсипався
Царя Латина до дочки:
Як з нею був, то виправлявся
І піднимавсь на каблучки.
Латин, дочка, стара Амата
Що-день від Турна ждали свата:
Уже нашили рушників
І всяких всячин напридбали,
Які на сватанні давали,  — 
Все сподівались старостів.

26.Коли чого в руках не маєш,
То не хвалися, що твоє;
Що буде, ти того не знаєш,
Утратиш може і своє.
Не розглядівши, кажуть, броду,
Не лізь прожогом перший в воду,
Бо щоб не насмішив людей;
І перше в волок подивися,
Тоді і рибою хвалися,
Бо будеш йолоп, дуралей.

27.Як пахло сватанням в Латина
І ждали тільки четверга,
Аж тут Анхизова дитина
Припленталась на берега
Зо всім своїм троянським племям.
Еней не марно тратив время,
По-молодецьку закурив:
Горілку, пиво, мед і брагу,
Поставивши перед ватагу,
Для збору в труби засурмив.

28.Троянство, знаєш, все голодне
Сипнуло рисьтю на той клик;
Як галіч в время непогодне,
Всі підняли великий крик.
Сивушки зараз ковтонули
По ківшику  —  і не здригнули
І докосились до потрав.
Все військо добре убірало,
Аж поза ухами лящало,
Один перед другим хватав.

29.Вбірали січену капусту
Шатковану і огірки  — 
Хоть це було в час мясопусту,  — 
Хрін з квасом, редьку, буряки,
Рябка, тетерю, саламаху  — 
Як не було: поїли з маху
І всі строщили сухарі.
Що ни було, все поз'їдали,
Горілку всю повипивали,
Як на вечері косарі.

30.Еней оставив із носатку
Було горілки про запас.
Но клюкнув добре по порядку,
Розщедривсь, як бува у нас,
Хотів посліднім поділитись,
Щоб до кінця уже напитись,
І добре цівкою смикнув.
За ним і вся його голота
Тягла, поки була охота,
Що деякий і хвіст надув.

31.Барильця, пляшечки, носатку,
Сулії, тикви, баклажки  — 
Все висушили без остатку,
Посуду потовкли в шматки.
Троянці з хмелю просипались,
Скучали, що не похмелялись;
Пішли, щоб землю озирать,
Де їм показано селитись,
Жить, будуватися, женитись,
І щоб Латинців розпізнать.

32.Ходили там, чи не ходили,
Як ось вернулись і назад
І чепухи нагородили,
Що пан Еней не був і рад.
Сказали: „люде тут бормочуть,
„Язиком дивним нам сокочуть,
„І ми їх мови не втнемо;
„Слова свої на ус кінчають,
„Як ми що кажем їм, не знають,  — 
„Між ними ми пропадемо“.

33.Еней тут зараз взяв догадку,
Велів побігти до дяків,
Купить Піярськую граматку,
Полуставців, октоїхів;
І всіх зачав сам мордувати,
Поверху, по словам складати
Латинськую тму, мну, здо, тло;
Троянське племя все засіло
Коло книжок, що аж потіло
І по-латинському гуло.

34.Еней від них не одступався,
Тройчаткою всіх приганяв;
І хто хоть трохи лінувався,
Тому субітки і давав.
За тиждень так латину взнали,
Що вже з Енеєм розмовляли
І говорили все на ус:
Енея звали Енеусом,
Уже не паном  —  домінусом,
Себеж то звали  —  Троянус.

35.Еней Троянців похваливши,
Що так латину поняли,
Сивушки в кубочки наливши,
І могорич всі запили;
Потім з десяток що-мудріших,
В латині що-найрозумніших
З ватаги вибравши як-раз,
Послав послами до Латина
Од імени свого і чина,
А з чим послав, то дав приказ.

36.Посли прийшовши до столиці,
Послали до царя сказать,
Що до його і до цариці
Еней прислав поклон оддать
І з хлібом, з сіллю і з другими
Подарками предорогими,
Щоб познайомитись з царем;
І як добється панськой ласки
Еней-сподар і князь Троянський,
То прийде сам в царський терем.

37.Латину тільки що сказали,
Що од Енея єсть посли:
І з хлібом, з сіллю причвалали,
Та і подарки принесли,
Хотять Латину поклониться,
Знакомктись і подружиться,  — 
Як тут Латин і закричав:
„Впусти! я хліба не цураюсь
„І з добрими людьми братаюсь.
„От на ловця звір наскакав!“

38.Велів тут зараз прибірати
Світлиці, сіни, двір мести;
Клечання по двору сажати,
Шпалерів різних нанести
І вибивать царськую хату.
Либонь покликав і Амату,
Щоб і вона дала совіт,
Як лучче, краще прибірати,
Де, як коврами застилати
І підбірать до цвіту цвіт.

39.Послав гінця до богомаза,
Щоб малювання накупить,
І также різного припаса,
Щоб що було і їсти, й пить.
Вродилось ренське з курдимоном
І пиво чорнеє з лимоном,
Сивушки же трохи не з спуст;
Де не взялись воли, телята,
Барани, вівці, поросята,  — 
Латин прибравсь, мов на запуст.

40.Ось привезли і малювання
Роботи первіших майстрів,
Царя Гороха панування,
Патрети всіх багатирів:
Як Александр цареві Пору
Давав і з військом добру хльору,
Чернець Мамая як побив,
Як Муромець Ілля гуляє,
Як бє Половців, проганяє  — 
Як Переяслів боронив;

41.Бова з Полканом як водився,
Один другого як вихрив;
Як Соловей-харциз женився,
Як в Польщі Желізняк ходив.
Патрет був Француза Картуша,
Против його стояв Гаркуша,
А Ванька-Каїн впереді;
І всяких всячин накупили,
Всі стіни ними обліпили,  — 
Латин дививсь їх красоті!

42.Латин так дома спорядивши,
Кругом все в хатах оглядав,
Світелки, сіни обходивши,
Собі убори добірав:
Плащем з клейонки обвернувся,
Ціновим ґудзем застебнувся,
На голову взяв капелюх;
Набув на ноги кинді нові
І рукавиці взяв шкапові,  — 
Надувсь, мов на огні лопух.

43.Латин, як цар, в своїм наряді
Ішов в кругу своїх вельмож,
Которі всі були в параді,
Надувшись всякий з них, як йорж.
Царя на дзиґлик посадили,
А сами мовчки одступили
Від покутя аж до дверей.
Царицяж сіла на ослоні,
В єдимашковому шушоні,
В караблику із соболей.

44.Дочка Лавися чепуруха
В німецькім фуркальці була,
Вертілась, як в окропі муха,
В верцадло очі все пяла.
Од дзиґликаж царя Латина
Скрізь послана була ряднина
До самой фіртки і воріт;
Стояло військо тут зальотне,
Волове, кінне і піхотне
І ввесь був зібраний повіт.

45.Послів ввели к царю з пихою,
Як водилося у Латин;
Несли подарки пред собою;
Пиріг завдовжки із аршин.
І соли кримки і бахмутки,
Лахміття різного три жмутки,
Еней Латину що прислав.
Посли к Латину приступились.
Три рази низько поклонились,
А старший рацію сказав:

46.Енеус ностер маґнус панус
„І славний Троянорум князь,
„Шмигляв по морю, як циганус,
Ад те, о рекс! прислав нунк нас,
Роґамус, доміне Латине,
„Нехай наш капут не загине,
Пермітте жить в землі своєй,
„Хоть за пекунії, хоть ґратіс,
„Ми дякувати будем сатіс
Бенефіценції твоєй.

47.О Рекс! будь нашим Меценатом
„І ласкам туам покажи,
Енеусу зробися братом,
О оптіме, не одкажи!
Енеус прінцепс єсть моторний,
Формозус, гарний і проворний,
„Побачиш сам інноміне!
„Вели акціпере подарки
„З ласкавим видом і без сварки,
„Що прислані через мене:

48.„Це килим-самольот чудесний,
„За Хмели виткався царя,
„Літа під облака небесні,
„До місяця і  —  де зоря;
„Но можна стіл ним застилати
„І перед ліжком простилати,
„І тарадайку закривать.
„Царевні буде він в пригоду
„І то найбільш для того году,
„Як замуж прийдеться давать.

49.„Ось скатерть шльонськая нешпетна,
„Її у Липську добули;
„Найбільше в тім вона прикметна  — 
„На стіл як тільки настели
„І загадай якої страви,
„То всякі вводяться потрави.
„Які на світі тільки єсть:
„Пивце, винце, медок, горілка,
„Рушник, ніж, ложка і тарілка,
„Цариці мусим цю піднесть.

50.„А це сапянці-самоходи,
„Що в них ходив іще Адам:
„В стариннії пошиті годи,
„Не знаю, як достались нам;
„Либонь достались од Пендосів,
„Що в Трої нам утерли носів,  — 
„Про те Еней зна молодець.
„Цю вещ, як рідку і старинну,
„Підносимо царю Латину,
„З поклоном низьким, на ралець“.

51.Цариця, цар, дочка Лавина
Зглядалися проміж себе,
Із рота покотилась слина,
До себе всякий і гребе
Які достались їм подарки,  — 
На силу обійшлось без сварки.
Як ось Латин сказав послам:
„Скажіте вашому Енею  — 
„Латин і з цілою сімєю,
„Крий Боже, як всі раді вам!

52.„І вся моя маєтність рада,
„Що Бог вас навернув сюди;
„Мні мила ваша вся громада,
„Я не пущу вас нікуди.
„Прошу Енею покланятись
„І хліба-соли не цуратись,
„Кусок остатній розділю.
„Дочка у мене одиначка,
„Хазяйка добра, пряха, швачка,  — 
„То може і в рідню вступлю.“

53.І зараз попросив до столу
Латин Енеєвих бояр,
Пили горілку до ізволу
І їли бублики, кавяр;
Був борщ до шпундрів з буряками.
А в юшці потрох з галушками,
Потім до соку каплуни;
З отрібки баба, шарпанина,
Печена з часником свинина,
Крохмаль, який їдять пани.

54.В обід пили заморські вина,  — 
Не можна всіх їх розказать,
Бо потече із рота слина
У декого, як описать:
Пили Сикизку, деренівку
І кримську вкусную дулівку,
Що то айвовкою зовуть.
На віват  —  з мущирів стріляли,
Туш  —  грімко трубачі іграли,
А многоліт  —  дяки ревуть.

55.Латин до царському звичаю
Енею дари одрядив:
Лубенського шмат короваю,
Корито опішнянських слив,
Оріхів київських смажених,
Полтавських пундиків пряжених
І гусячих пять кіп яєць;
Рогатого скота з Липянки,
Сивухи відер з пять Будянки,
Сто решетилівських овець.

56.Латин старий і полигався
З Енеєм нашим молодцем,
Еней і зятем називався,  — 
Но діло краситься кінцем!..
Еней по щастю без поміхи
Вдавався в жарти, ігри, сміхи,
А о Юноні і забув,
Його котора не любила,
І скрізь за ним, де був, слідила,
Нігде од неї не ввильнув.

57.Іриса цьохля проклятуща,
Завзятіша од всіх брехух,
Олимпська мчалка невсипуща,
Крикливіша із щебетух  — 
Прийшла Юноні розказала,
Енея як Латинь приймала,
Який між ними єсть уклад:
Еней за тестя мав Латина,
А цей Енея  —  як за сина,
І у дочки з Енеєм лад.

58.„Еге!  —  Юнона закричала:
„Поганець як же розібрав!
„Я нарошно йому спускала,
„А він і ноги розіклав!
„Ого! провчу я висікаку
„І перцю дам йому, і маку,
„Потямить, якова-то я!..
„Проллю троянську кров, латинську,
„Змішаю Турна скурвасинську,  — 
„Я наварю їм кісіля!..“

59.І на! через штафет к Плутону
За підписом своїм приказ:
Щоб фурію він Тезифону
Послав к Юноні той же час;
Щоб ні в берлині, ні в дормезі,
І ні в ридвані, ні в портшезі,
А біглаб на перекладних;
Щоб не було в путі препони,
Тоб заплатив на три прогони,
Щоб на Олимп вродилась в миг.

60.Прибила фурія із пекла,
Яхидніша од всіх відьом,
Зла, хитра, злобная, запекла,
Робила з себе скрізь содом.
Ввійшла к Юноні з ревом, стуком,
З великим тріском, свистом, гуком,
Дробила об собі лепорт,
Як-раз її взяли гайдуки
І повели в терем під руки,
Хоть так страшна була, як чорт.

61.„Здорова, люба, мила доню!“
Юнона в радощах кричить:
„До мене швидче, Тезифоню!
І цілувать її біжить.
„Сідай, голубко!.. як ся маєш?..
„Чи пса троянського ти знаєш?
„Тепер к Латину завітав
„І крутить там, як в Карфагені!...
„Достанеться дочці і нені,
„Латин щоб в дурні не попав.

62.„Ввесь знає світ, що я незлобна,
„Людей губити не люблю;
„Но річ така богоугодна,
„Коли Енея погублю.
„Зроби ти похорон з весілля,
„Задай ти добре всім похмілля,
„Хоть би побрали всіх чорти.
„Амату, Турна і Латина,
„Енея, гадового сина  — 
„Пужни по своєму їх ти!“

63.„Я наймичка твоя покорна,“
Ревнула фурія, як грім:
„На всяку хіть твою неспорна,
„Сама Троянців всіх поїм;
„Амату з Турном я з'єднаю
„І цим Енея укараю,
„Латинуж в тімя дур пущу;
„Побачать то боги і люде,
„Що з сватання добра на буде,
„Всіх, всіх в шматочки потрощу.“

64.І перекинулась клубочком,
Кіть-кіть з Олимпа, як стріла;
Як йшла черідка вечерочком,
К Аматі шусть  —  як там була!
Смутна Амата пірря драла,
Слізки ронила і вздихала,
Що Турн-князьок не буде зять;
Кляла Лавинії родини,
Кляла кумів, кляла хрестини,
Та щож?  —  против ріжна не прать!

65.Яга під пелену підкравшись,
Гадюкой в серце поповзла,
По всіх куточках позвивавшись,
В Аматі рай собі найшла.
В отравлену її утробу
Наклала злости, мов би бобу,  — 
Амата стала не своя:
Сердита лаяла, кричала,
Себе, Латина проклинала
І всім давала трипгія.

66.Потім і Турна навістила
Пресуча, лютая яга
І із цього князька зробила
Енею лишнього врага.
Турн по воєнному звичаю,
З горілкою напившись чаю,
Сказать по-просту  —  пяний спав.
Яга тихенько підступила
І люте снище підпустила,
Що Турн о тім не помишляв.

67.Йому, бач, сонному верзлося,
Буцім Анхизове дитя,
З Лавинією десь зійшлося
І женихалось не шутя:
Буцім з Лависей обнімався,
Буцім до пазухи добрався,
Буцім і перстень з пальця зняв;
Лавися перше мов пручалась,
А послі мов угамувалась,
І їй буцім Еней сказав:

68.„Лависю, милеє кохання!
„Ти бачиш, як тебе люблю;
„Но що це наше женихання,
„Коли тебе на-вік гублю?
„Рутулець Турн тебе вже свата,
„3а ним, бач, тягне і Амата,
„І ти в йому находиш смак.
„До кого хіть ти більшу маєш,
„Скажи, кого з нас вибіраєш?  — 
„Нехай я згину неборак!...“

69.„Живи, Енеєчку мій милий,“
Царівна цей дала одвіт:
„Для мене завжде Турн остилий,
„Очам моїм один ти світ!
„Тебе коли я не побачу,
„То день той і годину трачу,
„Моє ти щастя, животи!...
„Турн швидче нагле околіє,
„Ніж, дурень, мною завладіє,
„Я вся  —  твоя, і пан мій  —  ти!“

70.Тут Турн без памяти схватився,
Стояв, як в землю вритий стовп;
Од злости, з хмелю ввесь трусився
І сна од яву не розчовп:
„Кого?  —  мене... і хто?  —  Троянець!..
„Голяк, втікач, приплентач, ланець!
„Звести?... Лавинію однять?
„Не князь я  —  гірше шмаровоза,
„І дам собі урізать носа,
„Коли Еней Латину зять!...

71.„Лавися  —  шмат не для харциза,
„Який пройдисвіт єсть Еней;
„А то  —  і ти, голубко сиза,
„Ізгинеш од руки моєй!
„Я всіх поставлю вверх ногами,
„Не подарую вас душами,
„А більш Енею докажу.
„Латина же, старого діда,
„Прижму незгірше, як сусіда,
„На кіл Амату посажу.“

72.І зараз лист послав к Енею,
Щоб вийшов битись сам-на-сам,
Помірявсь силою своєю,
Достав од Турна по усам;
Хоть на киї, хоть кулаками,
Поштурхатись попід боками,
Або побитись і на смерть.
А также пхнув він драгомана
І до латинського султана,
Щоб і цьому мордаси втерть.

73.Яхидна фурія раденька,
Що по її все діло йшло;
До людських бід вона швиденька
І горе миле їй було.
Махнула швидко до Троянців,
Щоб цих латинських постоянців
По своєму осатанить.
Тоді Троянці всі з хортами
Збірались їхать за зайцями,
Князька свого повеселить.

74.Но  —  „горе грішникові сущу“,
Так київський скубент сказав:
„Благих діл вовся не імущу!“..;
Хто божії судьби пізнав?
Хто де не дума, там ночує,
Хотів де бігти, там гальмує,  — 
Так грішними судьба вертить!
Троянці сами то пізнали,
З малої речі пострадали,
Як то читатель сам уздрить.

75.Поблизь троянська кочивання
Був на одльоті хуторок,
Було в нім щупле будування,
Ставок був, гребля і садок.
Шила Аматина там нянька,
Не знаю  —  жінка, чи панянка,
А знаю, що була стара,
Скупа, і зла, і воркотуха,
Наушниця і щебетуха,
Давала чиншу до двора:

76.Ковбас десятків з три Латину,
Лавинії к Петру мандрик,
Аматі в тиждень по алтину,
Три хунти воску на ставник,
Льняної пряжі три півмітки,
Серпанків вісім па намітки
І двісті валяних ґнотів.
Латин од няньки наживався,
Затеж за няньку і вступався,
За няньку хоть на ніж готів.

77.У няньки був біленький цуцик,
Її він завжде забавляв;
Не дуже простий родом муцик,
Носив поноску, танцював
І панії лизав од скуки
Частенько ноги скрізь і руки,
І тімениці вигризав.
Царівна часто з ним ігралась,
Сама цариця любовалась,
А цар то часто годував.

78.Троянці в роги затрубивши,
Пустили гончих в чагарі,
Кругом болото обступивши,
Бичами ляскали псарі;
Як тільки гончі заганяли,
Загавкали, заскавучали,
То муцик, вирвавшись на двір,
На голос гончих одізвався,
Чмихнув, завив, до їх помчався.
Стременний думав, що то звір:

79.„А тю його! гуджга!“ і крикнув
І з свори поспускав хортів;
Тут муцик до землі прилипнув
І дух від ляку затаїв;
Но пси донюхавшись доспіли,
Шарпнули муцика, іззіли
І посмоктали кісточки.
Як вість така дойшла до няньки,
То очі випяла, як баньки,
А з носа спали і очки.

80.Осатаніла вража баба
І крикнула, як на живіт,
Зробилась зараз дуже слаба,
Холодний показався піт,
Порвали маточні припадки,
Істерика і лихорадки,
І спазми жили потягли;
Під ніс їй клали ассафету
І теплую на пуп сервету,
Іще клістир з ромну дали.

81.Як тільки к памяті вернулась,
То зараз галас підняла;
До неї челядь вся сунулась
Для дива, як ввесь світ кляла;
Потім схвативши головешку
І вибравшись на добрую стежку,
Чкурнула просто до Троян  — 
Всі куріні їх попалити,
Енея заколоть, побити
І всіх троянських бусурман.

82.За нею челядь покотила,
Схвативши хто що запопав:
Кухарка чаплію вхопила,
Лакей тарілками шпурляв,
З рублем там прачка храбрувала,
З дійницей ричка наступала,
Гуменний з ціпом скрізь совавсь;
Тут рота косарів з гребцями
Йшли битись з косами, з граблями,  — 
Ніхто од бою не цуравсь.

83.Но у троянського народу
За шаг алтина не проси;
Хто москаля об'їхав зроду?
А займеш  —  ноги уноси!...
Завзятого Троянці кшалту,
Не струсять нічийого ґвалту
І носа хоть кому утруть.
І няньчину всю рать розбили,
Скалічили, розпотрошили
І всіх в тісний загнали кут.

84.В сіє то нещасливе время
І в самий штурхобочний бой,
Троянське і латинське племя
Як умивалося мазкой  — 
Прибіг гінець з письмом к Латину,
Нерадісну привіз новину:
Князь Турн йому війну писав 1
Не в пир, бач, запрошав напитись,
А в поле визивав побитись;
Гінець і на словах додав:

85.„Царю Латине неправдивий!
„Ти слово царськеє зламав;
„Зате узол дружелюбивий
„Навіки з Турном розірвав.
„Од Турна шмат той однімаєш
„І в рот Енеєві соваєш,
„Що Турнові сам обіщав.
„Виходь же завтра навкулачки,
„Відтіль полізеш, мабуть, рачки,
„Бодай і лунь щоб не злизав.“

86.Не так розсердиться добродій,
Коли пан возний позов дасть,
Не так лютує голий злодій,
Коли не має що украсть  — 
Як наш Латин тут розгнівився
І на гінця сього озлився,
Що губи з серця покусав.
І тільки одповідь мав дати
І гнів царський свій показати,
Посол щоб Турнові сказав  — 

87.Як виглянув в вікно зненацька,
Прийшов Латин в великий страх:
Побачив люду скрізь багацько
По улицях і всіх кутках.
Латинці перлися товпами,
Шпурляли вгору всі шапками,
Кричали в голос на ввесь рот:
„Війна! війна против Троянців!...
„Ми всіх Енеєвих поганців
„Побєм,  —  іскореним їх род.“

88.Латин старий був не рубака
І воюватись не любив,
Од слова  —  смерть він неборака
Був без душі і мов нежив.
Він стичку тільки мав на ліжку,
Аматі як не грав під ніжку,
І то тоді, як підтоптавсь.
Без тогож завжде був тихенький,
Як всякий дід старий, слабенький,
В чужеє діло не мішавсь.

89.Латин і серцем, і душею
Далекий бувши од війни,
Зібравшись з мудрістю своєю,
Щоб не попастись в кайдани,
Зізвав к собі панів вельможних,
Старих, чиновних і заможних,
Которих ради слухав сам;
І виславши геть-преч Амату,
Завів їх всіх в свою кімнату,
Таку сказав річ старшинам:

90.„Чи ви од чаду, чи з похмілля?
„Чи чорт за душу удряпнув?
„Чи напились дурного зілля,
„Чи глузд за розум завернув?...
„Скажіть, з чого війна взялася?
„З чого ця мисль вам приплелася?
„Коли я тішився війной?!...
„Не звір я  —  людську кров пролити,
„І не харциз, людей щоб бити,
„Для мене гидкий всякий бой.

91.„І як війну вести без збруї,
„Без війська, хліба, без гармат,
„Без грошей?... Голови ви буї!
„Який вас обезглуздив кат?
„Хто буде з вас провіянтмейстер,
„Або хто буде крігс-цалмейстер,
„Кому казну повірю я?
„Не дуже хочете ви битись,
„А тільки хочете нажитись,
„І буде все біда моя.

92.„Коли сверблять із вас у кого
„Чи спина, ребра, чи боки,
„На що просити вам чужого?  — 
„Мої великі кулаки
„Почешуть ребра вам і спину;
„Колиж то мало, я дубину
„Готов на ребрах сокрушить.
„Служить вам рад малахаями
„Різками, кнуттям і киями,
„Щоб жар воєнний потушить.

93.„Покиньтеж це дурне юнацтво
„І розійдіться по домах,
„Панове виборне боярство!
„А про війну і в головах
„Собі ніколи не кладіте,
„А мовчки в запічках сидіте,
„Розгадуйте, що їсти й пить.
„Хтож о війні проговориться,
„Або кому війна присниться,
„Тому дам чорт-зна що робить.“

94.Сказавши це, махнув рукою
І зараз сам пішов з кімнат
Бундючно-грізною ходою,
Що всякий був собі нерад.
Пристижені його вельможі
На йолопів були похожі,
Ніхто з уст пари не пустив.
Не швидко бідні схаменулись
І в ратуш підтюпцем сунулись,
Уже як вечір наступив.

95.Тут думу довгую держали
І "всяк компонував своє,
І в голос грімко закричали:
Що на Латина всяк плює
І на грозьбу не уважає,
Війну з Енеєм начинає,  — 
Щоб некрут зараз набірать;
І не просить щоб у Латина
З казни його ані алтина,
Боярські гроші шафувать.

96.І так, Латинь заворушилась,
Задумай всяк побить Троян;
Відкіль та храбрість уродилась
Против Енеєвих прочан?
Вельможі царство збунтовали,
Против царя всіх наущали.
Вельможі! лихо буде вам,
Вельможі хто царя не слуха,
Таким обрізать ніс і уха
І в руни всіх оддать катам.

97.О музо, панночко Парнаська!
Спустись до мене на часок;
Нехай твоя научить ласка,
Нехай твій шепче голосок,
Латинь к війні як знаряжалась,
Як армія їх набіралась,
Який порядок в війську був:
Всі опиши мундирі, збрую
І казку мні скажи такую,
Якої ще ніхто не чув.

98.Бояри в мит скомпонували
На аркуш маніхвест кругом.
По всіх повітах розіслали,
Щоб військо йшло під коругов;
Щоб голови всі обголяли,
Чуприни довгі оставляли,
А ус в півлокоть би стирчав;
Щоб сала і пшона набрали,
Щоб сухарів понапікали,
Щоб ложку, казанок всяк мав.

99.Все військо зараз розписали
По різним сотням, по полкам,
Полковників понаставляли,
Дали патенти сотникам.
По городам всяк полк назвався,
По шапці всякий розличався,
Вписали військо під ранжир;
Пошили сині всім жупани,
На спід те білії каптани,
Щоб був козак, а не мугир.

100.В полки людей розпреділивши,
І по квартирах розвели,
І всіх в мундирі нарядивши,
К присязі зараз привели.
На конях сотники финтили,
Хорунжі усики крутили,
Кабаку нюхав осаул;
Урядники з атаманами
Новими чванились шапками
І ратник всякий губу дув.

101.Так вічной памяти бувало
У нас в Гетьманщині колись,
Так просто військо шикувало,
Не знавши: „стій, не шевелись!
Так славнії полки козацькі  — 
Лубенський, Гадяцький, Полтавський
В шапках, було, як мак, цвітуть.
Як грянуть, сотнями ударять,
Перед себе списи наставлять  — 
То мов мітлою все метуть...

102.Було тут військо  —  волонтирі:
То всяких юрбиця людей,
Мов Запорожці-чуприндирі,
Що їх не втне і Асмодей.
Воно так, бачиш, і негарне;
Як кажуть то  —  нерегулярне,
Та до війни самий злий гад:
Чи вкрасти що, язик достати,
Кого живцем, чи обідрати  — 
Ні сто не вдержить їх гармат.

103.Для сильной армії своєї
Рушниць, мушкетів, оружжин
Наклали повні гамазеї,
Гвинтівок, фузій без пружин,
Бул димок, флинт і яничарок,
А в особливий закамарок
Списів, пік, ратищ, гаківниць.
Були тут страшнії гармати:
Од вистрілу дрижали хати,
А пушкарі, то клались ниць.

104.Жлукта і улики на пушки
Робить галили на захват;
Днища, оснівниці, ветушки
На принадлежность приправлять.
Нужда перемінить закони!...
Квачі, помела, макогони.
В пушкарське відомство пішли:
Колеса, бендюги і кари
І самії церковні мари
В депо пушкарськеє тягли.

105.Держась воєнного обряду,
Готовили заздалегідь
Багацько всякого снаряду,
Що сумно аж було глядіть.
Для куль  —  то галушки сушили,
А бомб  —  то з глини наліпили,
А слив солоних  —  для картеч;
Для щитів ночви припасали,
І дна із діжок вибивали
І приправляли всім до плеч.

106.Не мали палашів, ні шабель,  — 
У них, бач, Тули не було:
Не шаблеюж убит і Авель,
Поліно смерть йому дало.
Соснові копистки стругали
І до боків поначіпляли
На валяних верьовочках;
Із лик плетені козубеньки,
З якими ходють по опеньки,
Були, мов суми, на плечах.

107.Як амуницю спорядили
І насушили сухарів,
На сало кабанів набили,
Взяли подимне од дворів;
Як підсусідків розписали
І виборних поназначали,
Хто тяглий, кінний, хто же піш,
В якеє військо, сотню, лаву,
Порядок як завівсь незгірш:  — 

108.Тоді,  —  ну військо муштрувати,
Учить мушкетний артикул,
Вперед як ногу викидати,
Ушкварить як на калавур.
Коли пішком  —  то марш шульгою,
Коли верхом  —  глядиш, правою
Щоб шкапа скочила вперед.
Такеє ратнеє фиглярство
Було у них за регулярство,
І все Енеєві на вред.

109.Мов посполитеє рушення
Латина в царстві началось,
Повсюдна муштра та учення,
Все за жолнірство принялось
Дівки на прутах роз'їзжали,
Ціпками хлопців муштрували,
Старіж учились кидать в ціль.
А баб старих на піч сажалн
І на печі їх штурмували,
Бач, для баталії в примір.

110.Були Латинці дружні люди
І воюватись мали хіть.
Не всі з добра, хто од причуди,
Щоб битися, то рад летіть.
З гаряча часу, перші три дні,
Зносили всяке збіжжа, злидні
І оддавали все на рать:
Посуду, хліб, одежу, гроші
Своєй отчизни для сторожі,
Що не було де і дівать.

111.Це поралася так Амата,
К війні Латинців підвела;
Смутна була для неї хата,
На улиці все і жила.
Жінки з Аматою з'єднались,
По всьому городу таскались
І підмовляли воювать.
Робили з Турном шури-мури,
І затялись, хоть вон із шкури,
Еневві дочки не дать.

112.Коли жінки де замішались
І їм ворочати дадуть,
Коли з розказами втаскались
Та пхикання ще додадуть,  — 
Прощайсь на-вік тоді з порядком,
Пішло все к чорту неоглядком:
Жінки поставлять на своє!
Жінки! колиб ви більше їли,
А меньш пащикувать уміли,
Булиб в раю ви за сіє!

113.Як Тури біснується, лютує,
В сусідні царства шле послів,
Чи хто із них не порятує
Против троянських злих синів;
Коли Латин од поєдинків
Сховавсь під спід своїх будинків
І ждав, що буде за кінець;
Коли Юнона скрізь літає,
Всіх на Енея навертає
Весільний збить з його вінець:  — 

114.Гуде в Латії дзвін віщовий
І гасло всім к війні дає,
Щоб всяк Латинець був готовий
К війні, в яку їх злість веде.
Там крик, тут галас, там клепало,
Тісниться люд і все тріщало...
Війна в кровавих ризах тут;
За нею рани, смерть, увічча,
Безбожність і безчоловічча
Хвіст мантії її несуть.

115.Була в Латії синагога
Збудована за давніх літ
Для Януса сердита бога,
Которий дивних був приміт:
Він мав на голові дві тварі,
Чи гарнії були, чи харі  — 
Об тім Виргилій сам мовчить;
Но в мирне время запирався,
Колиж із храма показався,
Як-раа війна і закипить.

116.По дзвону вся Латинь сунула
До храма, з криком всі неслись,
І навстяж двері одімкнула,
І Янус вибіг, як харциз.
Воєнна буря закрутила,
Латинське серце замутила,
Завзятість всякого бере;
„Війни, війни!“ кричать, бажають,
Пекельним пламенем палають
І молодеє, і старе.

117.Латинці військо хоть зібрали,
Та требаж к війську должностних,
Якіб на щотах класти знали,
Які письменніші із них.
Ужеж це мусить всякий знати,
Що військо треба харчувати
І воїн без вина  —  хомяк.
Без битой голої копійки,
Без сей прелестниці-злодійки,
Не можна воювать ніяк.

118.Були златії дні Астреї
І славний був тоді народ:
Міняйлів брали в казначеї,
А фиглягл писали щот;
К роздачі порції  —  обтекар,
Картьожник  —  хлібний добрий пекар,
Геваль дигером був шинкар,
Вожатими  —  сліпці, каліки,
Ораторами  —  недоріки,
Шпигоном  —  з церкви паламар.

119.Всього не можна описати,
В Латії що тоді було:
Уже зволялися читати,
Що в голові у них гуло.
К війні хватались, поспішались,
І сами о світі не знались,
І все робили назворот:
Що строїть треба, те ламали,
Що треба кинуть, те ховали,
Що класть в кишеню, клали в рот.

120.Нехай турбуються Латинці,
Готовлються протнв Троян,
Нехай видумують гостинці
Енею нашому в ізян,  — 
Загляньмо, Турн що коверзує,
Троянцям рать яку готує,
Бо Тури і сам дзіндзівер-зух!
Коли чи пє  —  не проливає,
Коли чи бє  —  то вже влучає,
Йому людей давить, як мух!

121.Та й видно, що не був в зневазі,
Бо всі сусідні корольки
По просьбі, мов би по приказі,
Позапаляючи люльки,
Пішли в поход з своїм народом,
З начинням, потрухом і плодом,
Щоб Турнові допомагать  — 
Не дать Енеєві женитись,
Не дать в Латії поселитись,
К чортам Енейців всіх послать.

122.Не хмара сонце заступила,
Не вихор порохом вертить,
Не галич чорна поле вкрила,
Не буйний вітер це шумить:
Це військо йде всіма шляхами,
Це ратне брязкотить збруями,
В Ардею  —  город поспіша.
Стовп пороху під небо вється,
Сама земля, здається, гнеться,  — 
Енею! де тепер душа?

123.Мезентій наперед Тирренський
Пред страшним воїнством гряде,
Було полковник так Лубенський
Колись к Полтаві полк веде
Під земляні Полтавські вали,
Де Шведи голови поклали,
Полтаву-матушку спасать;
Пропали Шведи тут прочвари,
Пропав і вал  —  а булевари
Досталось нам тепер топтать.

124.За пилі на бендюгах плететься,
Байстрюк Авентій попадич,
З своєю челяддю ведеться,
Як з блюдолизами панич.
Знайомого він пана внучок,
Добродій песиків і сучок
І лошаків мінять охоч.
Авентій був розбійник з-пупку,
Всіх тормошив, валяв на купку,
Дивився бісом, гадом, сторч.

125.Тут військо кіннеє валилось
І дуже руччеє було;
Отаман звався Покотиллос,
А осаул  —  Карапсуло.
Це гречеськії проскиноси,
Із Біломоря все пендоси,
З Мореа, Дельта, Кефалос:
Везли з собою лагомини,
Оливу, мило, риж, маслини
І капама, кебаб калос.

126.Цекул, Пренестський Коваленко,
В Латію з військом также пхавсь:
Так Сагайдачний з Дорошенком
Козацьким військом величавсь.
Один з бунчуком перед раттю,
Позаду другий пяну браттю
Донським нагаєм підганяв.
Рядочком їхали гарненько,
З люльок тютюн тягли смачненько,
А хто на конику куняв.

127.За цими плентавсь розбишака,
Нептунів син, сподар Мезап,
До бою був самий собака
І лобом бився так, мов цап.
Боєць, ярун і задирака,
Стрілець кулачний і рубака
І дужий був з його хлопак;
В виски, було, кому як впнеться,
Той на сухо не оддереться,  — 
Такий Ляхам був Желізняк.

128.Другим шляхом, з другого боку,
Агамемноненко Талес
Летить, мов поспіша до сроку,
Або к воді гарячий пес;
Веде орду велику, многу
Рутульцеві на підпомогу;
Тут люд був різних язиків:
Були Аврунці, Сидицяне,
Калесці і Ситикуляне
І всяких-різних козаків.

129.За цими панськая дитина,
Тезеєвич пан Іпполит,  — 
Надута, горда, зла личина,
З великим воїнством валить.
Це був панич хороший, повний,
Чорнявий, красний, сладкомовний,
Що й мачуху був підкусив.
Він не давав нікому спуску,
Одних богинь мав на закуску,
Брав часто там, де не просив.

130.Не можна, далебі, злічити,
Які народи тут плелись,
І на папір цей положити,
Як, з ким, коли, відкіль взялись.
Виргилій, бач, не нам був рівня,
А видно, що начухав тімя,
Поки дрібненько описав.
Були Рутульці і Сіканці,
Аргавці, Лабики, Сакранці,
Були такі, що враг їх зна.

131.Тут ще наїздниця скакала
І військо не мале вела;
Собою всіх людей лякала
І все, мов помелом, мела.
Ця звалась діва  —  цар Камилла,
До пупа жінка, там  —  кобила,
Кобилячу всю мала стать:
Чотирі ноги, хвіст з прикладом,
Хвостом моргала, била задом,
Могла і говорить, і ржать.

132.Коли чував хто о Полкані,
То це була його сестра;
Найбільш блукали по Кубані,
А рід їх вийшов зза Дністра.
Камилла  —  страшна войовниця
І зиахурка і чарівниця,
І скора на бігу була;
Чрез гори і річки плигала,
Із лука мітко в ціль стріляла,  — 
Багацько крови пролила.

133.Така-то збірниця валилась,
Енея щоб побити в пух;
Уже Юнона де озлилась,
То там запри кріпкенько дух
Жаль, жаль Енея-неборака,
Коли його на міль, як рака,
Зевес допустить посадить!...
Чи він ввильне од сей напасти,
Побачимо те в пятій части
Коли удасться змайстерить.