Теорія нації/I/Трудности соціольоґічного досліду

by Володимир Старосольський

Теорія нації Володимир Старосольський 1. Трудности соціольоґічного досліду

2. Роля свідомости в суспільній творчости. Суспільна ідея ▶

1922

I. Вступні замітки

I. Трудности соціольоґічного досліду. Цілий ряд причин складається на се, що суспільні науки стрічають на свойому шляху трудности, яких не находить людська теоретична думка на инших царинах досліджування.

В найгрубіщій формі виступає тут небезпека свідомої або несвідомої сторонничости, спокуса приноровлювати істину до власних бажань та інтересів. Сказав мабудь Юм про твердженнє, що сума кутів трикутника рівняється двом прямим кутам, що воно ніколи не булоб признане неспірним. колиби воно порушало чиєнебудь право власности. Очевидно, згадане твердженнє може, в свойому практичному приміненню, виявити себе дуже невигідним для чийогось права. Але річ в тому, що шлях від проголошення його до практичного примінення пр. землеміром дуже далекий, а звязок поміж конкретним інтересом і теорією дуже посередний, а через те неясний та непевний. Инакше в науках, яких предмет суспільне життє. Тут майже кождий погляд, теза, таке чи инше розуміннє явищ зачіпають більше або менше ясно коли не „чиєсь право власности“, то його становище в людській громаді або відношеннє одної людської громади до другої і звязані з сим інтереси та почування. Небезпека, яка випливає із сеї обставини, є тим більша, що якраз «актуальні» теми, отже найтіснійше звязані з життєм питання, найпекучійше домагаються розвязки від теорії^[1]).

Але не тільки в сій грубій та примітивній небезпеці лежить трудність, з якою мусить боротися соціольоґія.

Як кожда наука так і вона мусить в безконечній ріжноманітности явищ шукати незложеної простоти правлячих законів; із добутого нею матерялу, вона мусить творити власну будівлю, якої цементом мають бути відкриті нею природні звязки поміж явищами, отсі правлячі закони. Але матерял, який вона збирає, вже не сирий, необроблений. Сим матерялом є суспільне життє людини, себто витворені самимиж людьми взаєммини. Людська думка стрічається, таким чином, з чимсь, на чому вже раз, хоча з иншою метою і в иншій ролі, вона клала своє тавро. Людина-дослідник перебирає предмет для своїх дослідів від людини-практичного творця. І звідси пливе дальша трудність, далеко більша та глибша від першої.

Відповідно до предмету досліду, ся трудність виступає не в однаковій мірі. Вона майже не істнує, коли йде мова про первісні стадії суспільного життя людства. Ще надто сильно й ясно сі стадії знаходилися під виключним панованнєм „сліпих сил природи“. Сі «сили природи» ділають не тільки із вні. Також внутрішнє єство суспільних взаємин первісної людини зовсім „природне“. Воно нічим не відріжняється від такихже взаємин у звіринному світі. Питаннє про „суспільности звірів“, яке свойого часу займало видне місце в соціольогії та природописних науках, було поставлено неправильно. Воно казало шукати в світі звірят людських форм громадського життя, коли в дійсности, форми звірячої череди сягають далеко ще в царство «homo sapiens» і ще по нині не перевелися в ньому. Первісна людина є людиною змислів^[2]), а первісна людська суспільність стоїть виключно під панованнєм психічних сил, інстинкту „гону“ та почувань^[3]).

Згодом зміняється картина. Під впливом розвиваючих та ускладнюючихся умовин життя, головнож з народженнєм рільництва, з осілістю виринають побіч „первісних“ інстинктів, інстинкти „другого ступеня“: звичаї, традиція. Зароджується світ суспільних правил. І тут ще усе те, чим удержується та чим правиться людська громада, по своїй істоті дуже зближене до первісних громадотворчих сил. Як первісні так і другостепенні інстинкти представляють собою в головному психольоґічні явища — привички, наслідування, поглочення одиниці громадою і т. д. Для теоретичного розсліджування вони не представляють особливих трудностей. Закон причиновости виступає тут ще зовсім ясно, нічим не закритий ані затемнений.

Але далі приходить момент, коли розвій, діференціяція (зріжничкованнє) викликає принціпіяльні зміни. Побіч інстинктів, появляються спроби свідомо, розумово опанувати громадське життє, свідомо та розумно ставити для його ціли та стреміти до них. Появляються суспільні „ідеї“. Розуміється, неможливо означити межі, де кінчиться чиста стихія — інстинкт, а де починається усвідомлений — інстинкт у формі ідеї. Се і не важно. Важно те, що в розвиненій суспільности бачимо побіч ділання стихійних сил суспільної психольоґїї, ділання других ще сил, в яких проявляється свідомо людська думка. Се обставина, що має не тільки безмежне практичне значіннє. Для наукового досліду вона стає основою, на якій виростають найтруднійші фільософічні та методольоґічні проблєми: монізму — дуалізму, матерялізму — ідеалізму, раціоналізму — волюнтарізму та усіх инших великих антітез, що від тисячів літ ворушать передові мозки людства. Історія фільософічної думки се у великій мірі історія змагань, зрозуміти та погодити внутрішно накладуваний отсею обставиною дуалізм в думанню^[4]). В тісному з ними звязку, в кождім випадку де приходиться розвязувати якунебудь поодиноку проблєму соціольоґії, мусить дослідник його розвязати передусім питаннє методу. Чи ставить він виразно методольоґічні питання як окремі, передвступні у відношенню до властивої своєї теми, чи ні, однаково обійти їх він не може. І кожде поясненне суспільних явищ є заразом і конкретним приміненнєм певної розвязки основних питань світогляду. Воно все мусить заняти якесь становище до сих питань, ставати на бік одної із наведених вище великих антітез.

В повній гостроті виринає така конечність, коли за предмет досліду вибираємо суспільне явище, яке в дійсности життя поставлене так сильно, майже всеціло, під знаком „ідеї“, як питаннє нації. Необхідна потреба показує попередити розгляд самого питання замітками, що виходить поза його межі. А що тут не місце на методольогічну студію, то хай заступить її „визнаннє“^[5]) сих поглядів, які з методольогічного боку були провідниками в отсій праці.

——————

1. Див. Dr. Franz Oppenheimer, «Die rassentheoretische Geschichtsphilosophie» (Verhandlungen des Zweiten Deutschen Soziologentages), 1913, стор. 130 і слід.
2. Th. Sternberg, „Allgemeine Rechtslehre“, 1904, L, стор. 57.
3. Див. Durkheim, „De la division du travail social“, 1893, стор. 73 і слід.
4. Див. м. и. Max Adler, «Kausalität und Teleologie» (Marx-Studien, Wien 104.I.) і йогож „Marx als Denker“, Wien 1921.)
5. Див. G. Radbruch, «Grundzüge der Rechtsphilosophie», Leipzig 1914, стор. 2.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Австрії. Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1928 року. Термін дії авторських прав на цей твір в Австрії закінчився до 1 січня 2013 року, оскільки авторське право в Австрії закінчується 70 років після смерті автора. Автор помер у 1942 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.