Теорія нації/II/Практичні основи такого розуміння

by Володимир Старосольський

Теорія нації Володимир Старосольський 1. Практичні основи такого розуміння

2. Суть атомістичного розуміння ▶

1922

1. Практичні основи такого розуміння. Як скрізь в людському думанню про суспільне життє, так і в погляді на націю виступають дві основні антітези, два принціпово противні собі способи розуміння її єства.

Перший з них требаби назвати атомістичним. Його суть в тому, що розуміє він націю як суму, як просто збірну назву для якоїсь скількости людських одиниць, що відзначаються від других спільними собі прикметами. Так Лє Фюр дефініює державу — а рівночасно і націю — просто як „вигідний вислів, щоби не казати кождочасно, пр. з огляду на Францію, про сорок міліонів живучих власне Французів”^[1]. Не так ясно та рубом висказане, лежить се атомістичне розуміннє в основі численних теорій та спроб, подати дефініцію нації. Вже найстарші теоретичні міркування про націю розуміють її по суті атомістично. Монтескє в 19. кинці свого „Духа законів” розбирає відношеннє законів до основ „які становлять загально дух, звичаї та обичаї націй”^[2]). Питаннє, для нас тепер так близьке і так тісно звязане з темою його твору, питаннє про відношеннє нації до держави, для нього не істнує — і не може істнувати, бо для Монтескє нація се тільки загал однакових до певної міри одиниць, а не якась вища, обєднуюча сі одиниці цілість. Майже рівночасно Вольтер пише „Essai sur les mœurs et l’esprit des nations”, при чому виходить рівно з такогож як і Монтескє розуміння нації. Оба стоять, в погляді на націю, зовсім на грунті пануючого у XVIII століттю атомістичного розуміння суспільних явищ.

XIX століттє, се таке багате умовою творчістю століттє, відвернулося від соціольоґічних концепцій попереднього. Воно, збагачене в рівній мірі вислідами дослідів природописних наук, як і суспільних, приняло в основі протилежне до атомістичного розуміння суспільних явищ. Проте атомістичне розуміннє нації і сьогодня ще і в практиці і в теорії не належить до минувшини.

Воно було майже пануючим в політичній практиці та, безпосередньо звязаній з нею, теорії, головнож в теорії політичного права аж до 1914 р. та розпочатих сим роком подій. Політично та юридично се проявлялося розуміннєм права „нації”, як одиничного права горожан, головно права уживати в публичному життю рідної мови. Се була в XIX століттю майже одинока форма, в якій позитивні законодавства підходили до національного питання та розвязували його. Законодатна творчість мішаних національно держав Австрії, Угорщини, Швайцарії та Бельґії, яка розвивалася на тлі „прав мови”, не знала иншого підмету права як одиницю^[3]). Технічно иноді дуже в подробицях вироблені закони, запевняли горожанам право уживання рідної чи взагалі свобідно ними вибраної мови „в суді, школі та публичному життю”. Практична політична боротьба зводилася головно до питань про „права мови” і література, яку ся боротьба зродила, оберталася в головному в межах сих питань^[4]. При сьому вихідною точкою була концепція „прав людини та горожанина”. Право нації не істнувало поза індивідуальним правом горожанина. Часто обговорювана 19 ст. основного австрійського закона, проголошувала вправді право нації як такої, але в практиці вона була без ніякого значіння, бо нація як правний субєкт не істнувала^[5]).

Що се атомістичне розуміннє нації було найтіснійше звязане з політичним відношеннєм сил, сього не треба окремо доказувати. І поправки до його були безпосереднім наслідком політичної боротьби. Життє поставило на місце питаннє про „право мови”, питаннє національної автономії в її двох формах: територіяльної та культурно-персональної автономії. Заведеннє „національних курій” належить до проб рішення національного питання, котрі принціпіяльно ріжняться від усяких законів про права мови. Нація як суспільна індивідуальність находила в них своє юридичне, хоча й неповне та недостаточне, визнаннє. А життє йшло вперед. Його закони сильніщі, чим політично-правні концепції. Сі останні мусіли покоритися силі законів розвою — і один з останніх державно правних актів Австро-Угорщини, маніфест ціс. Карла з 17. жовтня 1918 каже: „Австрія має відповідно до волі її народів стати союзною державою, в якій кождий нарід становить на своїй области поселення власну державну одиницю”^[6]). Сей невиконаний вже маніфест, се одно з найбільш може пророчистих „signa sempovis” для початку XX століття: династична, многонаціональна держава покидає сцену історії, а прощає її проголошеннєм майбутьнього державотворчого принціпу самовизначення націй.

Так на шляху політичної практики нація чимраз то виразнійше ставала як індивідуальна цілість „героєм історії”. Війна та революція зробили врешті її право на політичну самостійність пануючим та взагалі визнаним гаслом. Се впливало, розуміється, і на теорію — але навіть приймаючи та обстоюючи видвинені життєм практичні домагання, теорія не все зуміла пірвати з атомістичним розуміннєм нації. Навіть Реннер, який в літературі по національному питанню займає безперечно дуже видне місце, і який виступає як противник атомістичної концепції, по сути не всюди пірвав з нею. В цитованій вже основній праці про самовизначеннє націй виходить вправді з заложення, що нація є масовим явищем^[7]), але не скрізь переводить сю думку послідовно до кінця. Иноді маємо вражіннє, що для нього істнують тільки національні інтереси одиниць і тільки неможливість здійснити їх власними засобами одиниць, без законної орґанізації усеї нації, викликує потребу такої орґанізації.

——————

1. Le Fur в „Zeitschrift für Völkerrecht u. Bundesstaatsrecht”, I. 1906, стор. 222.)
2. Dr. Friedrich Meineke, „Weltbürgertum und Nationalstaat”, 5. Auflage, 1919, стор. 34.
3. Snitko, „Zarys pojęć o narodzie”. Lwów, 1910.
4. M. P. Lukas, „Territorialitäs und Personalitätsbegriff im österreich. Nationalitätenrecht” (Jahrbuch d. öff. Rechtes, II. 1908, стор. 333 і слід.). Wyszewiański, „Über die formal rechtliche Behandlung der Nationalitäten in der modernen Gesetzgebung”, 1909.)
5. H. v. Herrenwitt, „Nationalität und Recht, dargestellt nach der österreichischen und ausländischen Gesetzgebung”, 1899. Bernatzik, „Über nationale Matriken”, 1910.
6. „Die Verfassungsgesetze der Republik Deutschösterreich”, herausgegeben von Dr. Hans Kelsen, 1. Teil, Wien 1919, стор. 3.
7. „Das Selbstbestimmungsrecht der Nationen”, стор. 52.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Австрії. Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1928 року. Термін дії авторських прав на цей твір в Австрії закінчився до 1 січня 2013 року, оскільки авторське право в Австрії закінчується 70 років після смерті автора. Автор помер у 1942 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.